Тема 06. Наддніпрянська Україна у першій половині XIX ст.

  • Адміністративно-територіальний поділ українських земель. На початку XIX ст. 85% етнічних українських земель опинилися під владою Російської імперії (Лівобережна, Слобідська, Правобережна та Південна Україна). Ці землі входили до трьох генерал-губернаторств: Київського, Малоросійського та Новоросійсько-Бессарабського, які, у свою чергу, поділялися на 9 губерній (Волинську, Катеринославську, Київську, Подільську, Полтавську, Таврійську, Харківську, Херсонську, Чернігівську) та землі Чорноморського Кубанського Війська.

    Основну масу населення України, як і переважної більшості країн тогочасного евіту, становили селяни.

    Україна в російсько-турецькій війні 1806 - 1812 рр. За умовами Бахчисарайського мирного договору 1812 р. до складу Російської імперії ввійшла територія між Дністром і Прутом, де була утворена Бессарабська область. До неї ввійшли Ізмаїльський, Акерманський і Хотинський повіти, переважно заселені українцями - 200 тис. чоловік. Козаки, які воювали в російсько-турецькій війні 1828 — 1829 рр. були об’єднані в Окреме Запорізьке військо (пізніше це військо стало називатися Азовським козацьким військом), яке одержало право селитися разом із сім’ями на узбережжі Азовського моря.

    Україна в російсько-французькій війні 1812 р. Основні воєнні дії розгорнулися в Центральній Росії, Литві, Білорусі, Україні. Плани Наполеони щодо України: а) передати частину українських земель своїм союзникам у війні (Польщі - Правобережну Україну; Австрії - Волинь, Галичину; Туреччині - Крим і Північне Причорномор’я; б) решту території поділити на «наполеоніди» - три військово-адміністративні колоніальні області, очолювані наполеонівськими генералами, які б забезпечували подальші воєнні походи французів матеріальними і людськими ресурсами; в) використати Задунайську Січ у боротьбі проти Росії (задунайці залишилися осторонь); г) з метою одержати підтримку українців у війні проти Росії Наполеон обіцяв, у випадку своєї перемоги, надати Україні незалежність. Наслідки війни для України: а) після перемоги Росії над Наполеоном ніяких змін у становищі України не відбулося, автономія не була відновлена; б) утрати українців у війні становили близько 6 тис. чоловік; в) на землях Лівобережної України (як і на землях Російської імперії в цілому) запанувала політична реакція (аракчеєвщина); г) боротьба з наполеонівською навалою і закордонний похід російської армії сприяли піднесенню національного духу народів Російської імперії, підштовхнули до боротьби проти кріпосництва і самодержавства.

    Економічне становище України в першій половині XIX ст. У 30 - 40-х роках XIX ст. в Україні розпочинається промисловий переворот, що тривав до 60 - 70-х років цього ж століття. Причини промислово перевороту в Україні: 1) занепад і криза феодальних відносин; 2) формування в рамках феодального товарного виробництва ринкових відносин. Наслідки промислового перевороту в Україні: 1) утвердження фабрично-заводського виробництва: у 1825 р. 650 промислових підприємств в Україні; у 1860 р. - 2230; у 1857 р. - 218 цукрових заводів - це 70% заводів Російської імперії, виробляли 80% цукру в імперії; перший цукровий завод в Україні побудований 1824 р. у с. Трощино Канівського повіту Київської губернії польським магнатом Понятовським; 2) зростання міст - 1811 - 1858 рр. - міське населення України збільшилося в 3 рази і становило 11% усього населення; засновані міста: у 1770 р. - Олександрівськ, у 1776 р. - Катеринослав, у 1778 р. - Херсон, у 1779 р. - Маріуполь, Миколаїв, у 1795 р. - Одеса; 3) розвиток торгівлі - у 40-х роках XIX ст. в Україні діяло 12 тис. ярмарків, найбільші з них - Контрактовий у Києві, Введенський у Сумах, Хрещенський, Успенський, Покровський у Харкові та ін. Важливу роль відігравав чумацький промисел. Розвивався водний транспорт: у 1823 р. з’явився перший пароплав «Бджілка» на Дніпрі; найбільші морські порти в Україні - Херсон, Одеса, Миколаїв. Розвивалася зовнішня торгівля; 4) формування нових соціальних верств населення - підприємці - брати Яхненки, Ф. Симиренко, родини Терещенків, Харитоненків, Федоренків. Наймані робітники: на сукняних фабриках працювали 10 тис. чоловік, на підприємствах оборонної промисловості - 70 тис. чоловік.

    Національне відродження - початок XIX ст. Національно-культурне відродження - відновлення різних сфер буття народу (національної, духовної, культурної, мовної тощо) після їх занепаду, яке пов’язане із значним зростанням уваги до проблем, явищ та процесів, що є національно значимими, але за попередніх часів свідомо чи несвідомо гальмувалися або замовчувалися. У добу відродження посилюється активність національної еліти, свідомих суспільних сил, які пожвавлюють свою діяльність у всіх сферах життя - від культури до політики. Ідеями національного відродження наповнена анонімна «Історія Русів» (уперше опублікована 1846 р. у Москві Осипом Бородянським), де русами названі українці. На початку XIX ст. головним осередком національного відродження став Харків. У 1805 р. заснований Харківський університет (з ініціативи В. Каразіна), ректором якого тривалий час був поет Петро Гулак-Артемовський (започаткував жанр байки-казки, першим почав писати українські балади). Професором університету був визначний філолог-славіст Ізмаїл Срезневський (1812 - 1880), один із засновників літературного гуртка університетських студентів-патріотів «Харківські романтики» (А. Метлинський, Л. Боровиковський, О. Кор-сун, М. Петренко, О. Левицький). Літературний рух у Харкові очолював основоположник сучасної української літератури Григорій Квітка-Основ’яненко (1778 - 1843), який редагував журнал «Харьковский вестник». У Харкові розпочав свій творчий шлях Микола Костомаров (1817 - 1885) - у майбутньому видатний історик України.

    Російський і польський суспільний рухи на українських землях у 20 - 30-х роках XIX ст. Масонство в Україні. Масони - члени релігійно-етичних організацій, що виникли в Західній Європі ще в Середньовіччі із цехової організації каменярів-будівельників. Ідейною основою масонів були принципи всесвітнього братерства, рівності, самопізнання і самовдосконалення людей. В Україні перша масонська організація виникла у 1742 р. у с. Вишнівці на Волині. Масонство проникало в Україну через Польщу, Росію та безпосередньо із західноєвропейських країн. На початку XIX ст. масонські ложі існували в Києві, Одесі, Житомирі, Харкові, Кременчуці, Полтаві, Дубні, Львові, Самборі тощо. У 1817 р. у Харкові з’являється майстерня «Вмираючий сфінкс», а наступного року в Одесі - ложа «Понт Евксинський», у Києві - «Об’єднані слов’яни», у Полтаві - «Любов до істини» (засновники - військові, чиновники, поміщики, діячі культури; до полтавської ложі належали великі поміщики Є. Кочубей, В. Тарнавський, переяславський предводитель дворянства В. Лукашевич, письменник І. Котляревський та ін.). Особливість українського масонства: масонський рух в Україні був значно слабшим, ніж у Європі; переважання інтернаціонального над національним, прагнули створити всесвітнє, наднаціональне братство. Однак масони Правобережжя, виступали за відновлення Польської держави, до якої входила б і Правобережна Україна. Незначна частина українських масонів пропагувала ідеї визволення слов’янських народів від національних і політичних утисків та їх об’єднання в загальнослов’янську федерацію під верховенством України. В. Лукашевич та його прибічники відстоювали ідею відокремлення України від Росії та її входження до складу Польщі.

    1822 р. - указ про заборону всіх таємних організацій і гуртків, насамперед масонських лож. Але це не припинило масонського руху.

    Україна в програмних документах декабристів. Декабристи - члени таємних дворянських організацій, які мали на меті реформувати Російську імперію. До складу організацій в основному входили військові офіцери. Свою назву одержали відповідно до російської назви місяця «декабрь», коли відбулася невдала спроба повстання. Програмні документи декабристів - «Конституція» М. Муравйова («Північне товариство, 1822 р., м. Санкт-Петербург) та «Руська Правда» П. Пестеля («Південне товариство», 1821 р., на території України) висували спільну мету (повалення самодержавства, скасування кріпосного права, демократизація суспільного ладу) і спільний шлях її досягнення — військовий переворот. «Конституція» М. Муравйова: встановлення конституційної монархії, поділ Росії на 13 федеративних штатів, три з яких - Чорноморський зі столицею в Києві, Український зі столицею у Харкові, Бузький штат («держава») зі столицею в Одесі. «Руська Правда» П. Пестеля: Росія мала стати республікою, єдиною, унітарною неподільною державою, визнавалося право на самовизначення лише за польським народом. Україна стала б однією з 10 областей Росії. Таємна організація «Товариство об’єднаних слов’ян» (утворена 1823 р. у Новограді-Волинському братами Андрієм і Петром Борисовими та Ю. Люблінським), програмні документи — «Правила об’єднаних слов’ян» та «Клятва об’єднаних слов’ян»: Україна як рівноправний член мала входити до слов’янської федерації, яка буде мати спільний парламент.

    Повстання Чернігівського полку. Декабристи обрали місцем державного перевороту Україну, куди мав прибути імператор Олександр І під час військових навчань улітку 1826 р. Але 14 грудня 1825 р. члени «Північного товариства» організували в Петербурзі повстання, яке завершилося поразкою. Незважаючи на поразку в Петербурзі та арешт П. Пестеля (13 грудня), в Україні 29 грудня 1825 р. спалахнуло повстання Чернігівського полку (розташований у с. Триліси, поблизу Василькова неподалік від Києва), очолюване Сергієм Муравйовим-Апостолом і Михайлом Бестужевим-Рюміним. Був обнародуваний маніфест («Православний катехізис»): необхідність повалення самодержавства і встановлення республіки. З січня 1826 р. повстанці були розгромлені регулярними частинами. Тяжкопоранений С. Муравйов-Апостол і Бестужев-Рюмін були заарештовані і згодом страчені в Петербурзі.

    Кирило-Мефодіївське товариство (братство), 1846 - 1847 рр. Таємна перша політична організація, утворена в Києві, була вищим досягненням українського національного руху першої половини XIX ст. Засновники: Микола Костомаров — історик, професор Київського університету; Василь Білозерський - полтавський учитель; Микола Гулак — дослідник історії права, службовець канцелярії; згодом до них приєдналися Пантелеймон Куліш, Панас Маркович, Іван Посяде, Георгій Андрузький, Микола Савич, Олександр Навроцький, Дмитро Пильчиков, Тарас Шевченко (напевне невідомо, чи був Шевченко безпосереднім учасником товариства, але його вплив на братство був значним). Ідеологія братства — це поєднання християнської і національної ідей з ідеєю слов’янської єдності. Програмні документи товариства: «Книга буття українського народу, або Закон Божий»: українці повинні підняти інших слов’ян на боротьбу за національне визволення і створити федерацію вільних слов’янських народів; необхідність повалення самодержавства і скасування кріпацтва. Визначено завдання братства - перебудова суспільства на принципах християнства, поступове поширення створеного християнського порядку на весь світ. «Статут слов’янського братства св. Кирила і Мефодія»: необхідність об’єднання слов’янських народів в одну федеративну державу (столиця Київ), в якій на принципах добровільності і виборності кожний народ зберігав би свою свободу і самостійність. Україна має бути незалежною державою з демократичним устроєм, входити до слов’янської федерації. Дві течи в середовищі Кирило-мефодіївців: а) помірковано-ліберальна (шлях реформ) - М. Костомаров, П. Куліш, В. Білозірський, П. Маркович; б) радикальна (революційна) - Т. Шевченко, О. Навроцький, М. Гулак, І. Посяда, Г. Андрузький. Братство припинило свою діяльність за доносом зрадника. Історичне значення діяльності Кирило-Мефодіївського товариства: 1) перша політична організація української інтелігенції, яка мала свою програму національного відродження з визначеними формами і методами досягнення поставленої мети; 2) поява і діяльність товариства стала початком переходу від культурницького до політичного етапу національного руху українців; 3) учасники товариства зробили значний внесок у розвиток української національної ідеї; 4) у програмних документах товариства вперше була зроблена спроба поєднати українську національну ідею із загальнолюдськими християнськими цінностями та ідеєю слов’янської єдності.

    © О.В. Буштрук. Історія України. Успішне ЗНО - ст. 58-61

  • Тестових завданнь для цієї статті немає :(

Наступна стаття:
Тема 07. Наддніпрянська Україна в другій половині XIX ст.

About | Privacy policy | Contacts
© Phoenicis Project 2012-2017
© Genix ЗНО 2019
support@genix.space