Тема 05. Історія України наприкінці XVII - XVIII ст.

  • Гетьманщина та землі Правобережної України наприкінці XVII — початку XVIII ст.

    Гетьманування Івана Мазепи (1687 - 1709). Обраний за згодою російського уряду, уклав нові умови українського договору - Коломацькі статті, які були спрямовані на цілковиту ліквідацію Української держави. Зовнішня політика. Мета - поширити територію Гетьманщини на відвойовану в Польщі Правобережну Україну, а також на степову смугу вздовж Чорного та Азовського морів. Спочатку І. Мазепа вважав, що зможе досягти своєї мети тільки в союзі з Москвою. У 1689 р. Московія розпочала Другий кримський похід, у який вирушили й 40 тис. українських козаків на чолі із самим І. Мазепою (невдалий для Московії похід). Наслідки Другого кримського походу для України: загострили внутрішнє становище козацької держави; населення обурювали величезні витрати на спорядження козацької армії та присутність на українських землях численних підрозділів російської армії. Внутрішня політика: прагнув об’єднати землі Лівобережжя, Правобережжя, Запорожжя та Слобожанщини в єдиній Україні. Поступово посилював роль українського гетьмана, козацької старшини. Гетьман підтримував велике старшинське і монастирське землеволодіння, намагався впорядкувати роздачу володінь, обмежити систему оренд і податків, був проти переходу козаків у селянський стан. Спочатку І. Мазепа вірою і правдою служив російському цареві Петру І, виконував його волю як васал. Із Запорізькою Січчю гетьман мав напружені відносини: намагався взяти її під свій контроль. Культурно-освітня діяльність: дбав про розвиток освіти і культури, не шкодував грошей (із державної і власної скарбниці) на будівництво, реставрацію й оздоблення церков і монастирів, опікувався Києво-Могилян-ською академією: збудував перший поверх нового будинку академії; домігся підтвердження статусу академії; надавав у володіння села й землі; матеріально підтримував студентів. 1700 р. - відкрито Чернігівський колегіум. Засновував багато шкіл і друкарень, заохочував навчання молоді зі свого оточення в Києво-Могилянській академії і за кордоном.

    Відродження козацького устрою на Правобережній Україні. Правобережна Гетьманщина була ліквідована з падінням гетьманату П. Дорошенка в 1676 р., але козацтво там не зникло. За наказом польського короля (Польща потребувала допомоги козаків у війнах) на Правобережжі 1684 - 1685 рр. створені чотири територіальні козацькі полки: Богуславський (полковник Самусь - Самійло Іванович, справжнє ім’я невідоме), Брацлавський (полковник Андрій Абазин), Корсунський полк (полковник Захар Іскра), Фастівський (Білоцерківський, полковник Семен Палій). Значення відновлення козацького устрою на Правобережжі: 1) призвело до швидкого заселення українських земель, що раніше були спустошені безперервними війнами; 2) існування козацьких полків Правобережної України відроджувало традиції створення національної держави в цьому регіоні.

    Національно-визвольне повстання 1702 - 1704 рр. («Друга Хмельниччина»). Причини повстання: а) 1699 р. винесено рішення польського сейму про ліквідацію козацького війська на Правобережжі, оскільки турки вже не загрожували; б) полковникам Палію, Абазину, Іскрі, Барабашу було наказано розпустити полки, однак вони не виконали наказ; б) захоплення польськими військами (узимку 1702 р.) кількох козацьких міст на Правобережжі (через відмову полковників розпустити полки). У відповідь почалося повстання, очолюване Семеном Палієм. Мета повстання: визволення Правобережжя від поляків. Результати повстання: Правобережжя опинилося під владою гетьмана І. Мазепи. Об’єднання Правобережної та Лівобережної України за Мазепи тривало від 1704 р. до подій 1708 - 1709 рр.

    Україна в подіях Північної війни. Повстання гетьмана Івана Мазепи. У 1700 - 1721 рр. відбувалася Північна війна (Росія воювала зі Швецією за встановлення контролю над узбережжям Балтійського моря). На початку жовтня 1708 р. шведські війська вступили на українські землі. Це виявилося несподіванкою для І. Мазепи. Перебування шведської армії на території України означало, що саме тут розгорнуться воєнні операції російсько-шведської війни. З огляду на це таємні плани І. Мазепи щодо визволення України з-під влади царя (була втаємничена лише найвідданіша генеральна старшина, а рядове козацтво готувалося до війни проти шведів) були під загрозою. 29 - 30 жовтня 1708 р. між І. Мазепою та Карлом XII був укладений українсько-шведський договір: 1) Україна має бути незалежною і вільною; 2) усі загарбані Московією землі, що колись належали «руському» народові, мають бути повернені Українському князівству; 3) шведський король зобов’язаний захищати країну від усіх ворогів і посилати допомогу, коли про це попросять гетьман і «стани»; 4) Мазепа має бути довічним князем України; 5) шведський король не має права претендувати на титул князя чи командувача збройних сил князівства; 6) для стратегічних потреб шведське військо може займати п’ять українських міст.

    Воєнно-політичні акції московського царя проти українців у відповідь на дії І. Мазепи: 1) відозва Петра І «Маніфест малоросійському народу» (І. Мазепа названий «зрадником українського народу», ім’я його 23 листопада 1708 р. піддано анафемі - церковному прокляттю); 2) знищення гетьманської столиці Батурина; 3) слідства й жорстокі розправи над усіма, кого підозрювали в причетності до справи Мазепи; 4) майно прихильників І. Мазепи - «мазепинців» - конфісковували і віддавали в нагороду донощикам; 5) 17 листопада 1708 р. у Глухові на старшинській раді обраний гетьманом Іван Скоропадський, особа якого влаштовувала царя; 6) покарання запорожців, частина яких приєдналася до І. Мазепи - 14 травня 1709 р. Запорізьку Січ (Чотромлицьку) захопили російські війська.

    Полтавська битва 8 липня (27 червня) 1709 р. (загальна чисельність російсько-української армії (з козацькими полками І. Скоропадського) - близько 50 тис. чоловік, шведської - 24 тис. солдатів, козацьке військо І. Мазепи і запорожці стояли в шведському резерві). Битва закінчилася цілковитою поразкою шведів. Карл XII, І. Мазепа і кошовий К. Гордієнко із згоном запорожців вирушили в турецькі володіння і 12 серпня 1709 р. зупинилися біля Бендер (на лівому березі Дністра), де шведського короля чекав царський посол, який запропонував йому мир в обмін на видачу І. Мазепи. Король відмовився. Тут же невдовзі й помер І. Мазепа, що був уже тяжко хворий. Перепоховали тіло гетьмана у 1710 р. у м. Галац на православній землі (нині Румунія). Історичне значення та наслідки Полтавської битви: 1) битва змінила політичну карту Європи. Перемога Петра І висунула Росію на одне з провідних місць тогочасної європейської політики; 2) міць Швеції та Польщі фактично було підірвано назавжди; 3) для України наслідки Полтавської битви виявилися вкрай несприятливими; російський уряд, що здобув перемогу, став на шлях ще більшого обмеження автономії Гетьманщини.

    Гетьман Пилип Орлик та його Конституція. 16 квітня 1710 р. козаки-вигнанці з Гетьманщини і старшина на раді під Бендерами обрали гетьманом Пилипа Орлика - колишнього генерального військового писаря, довірену особу І. Мазепи. За його пропозицією було прийнято «Пакти і Конституцію прав і вольностей Війська Запорізького» - по суті договір між гетьманом і козацтвом, яке виступало від імені всього українського народу. Основні положення Конституції: проголошувалася незалежність України від Московії та Речі Посполитої; обумовлювалися протекція шведського короля та союз з Кримським ханством; територія України визначалася згідно зі Зборівським договором 1649 р.; козакам поверталися їхні традиційні території в Подніпров’ї; при гетьманові утворювалася Генеральна рада із законодавчою владою; справи про кривду гетьманові та провини старшини розглядав Генеральний суд, до якого гетьман не мав права втручатися; державна скарбниця і майно підпорядковувалися генеральному підскарбію, на утримання гетьмана призначалися окремі землі; установлювалася виборність полковників, сотників із наступним їх затвердженням гетьманом; гетьман мав захищати козацтво і все населення від надмірних податків і повинностей, допомагати козацьким удовам і сиротам. Історичне значення Конституції П. Орлика: документ став найвищим щаблем тогочасної політичної думки не тільки в Україні, а й взагалі у Європі. У Конституції було закладено підвалини принципу поділу влади на виконавчу й судову гілки, впроваджувалась виборність посад.

    Наступ царату на права Гетьманщини (обмеження її автономії). 1708 - 1722 рр. російський уряд здійснював антиукраїнські каральні заходи. Чимало старшини було заарештовано й вислано до Сибіру. Сім’ї мазепинців висилали в Росію, а на самих мазепинців влаштовували справжнє полювання в усіх країнах Європи. Відбувався наступ на державну автономію Гетьманщини: а) обмеження гетьманської влади - 1709 р. Петро І призначив свого представника, який контролював діяльність гетьмана та вищого українського керівництва, втручався у призначення на старшинські посади; у 1715 р. вибори старшини в Україні були скасовані; б) резиденцію гетьмана перенесли з Батурина до Глухова, ближче до кордону з Росією; в) контроль над українським військом: головнокомандувачем українськими військами був призначений російський офіцер; г) контроль над адміністративно-територіальним устроєм: на посади керівників територій полків були призначені іноземці і росіяни; д) повне підпорядкування державного життя України Російській імперії: 1722 р., створення першої Малоросійської колегії - органу влади Росії, що управляв справами Гетьманщини. Здійснювалися заходи, спрямовані на підрив економіки Гетьманщини, наступ на українську мову, культуру.

    Гетьманування І. Скоропадського (1708 — 1722). У 1709 р. гетьман подає на затвердження Петру І Решетилівські статті (14 пунктів) щодо розширення прав українців. Цар різко відмовляє. Статті повертаються до гетьмана у варіанті, який влаштовує Росію і царя. Решетилівські статті: 1) призначення царського резидента (представника) Ізмайлова при гетьманові, який мав право здійснювати контроль над гетьманом та урядом України; 2) гетьман мав право приймати іноземних посланців лише разом з Ізмайловим, який обов’язково мав одразу ж повідомляти цареві про візити й розмови, а також пересилати привезені послами листи; 3) гетьманською резиденцією (столицею) було призначено Глухів (майже на кордоні з Росією); 4) при гетьманові мали утримуватися два російські полки, які однак будуть у розпорядженні російського резидента; 5) козацькими полками мають командувати російські офіцери; 6) призначення козацької старшини без згоди гетьмана; 7) козаки зобов’язані брати участь у далеких походах і на будівництві різних споруд далеко за межами України. Історичне значення статей: заходи, викладені в статтях, перетворювали колись автономну Українську державу на типову «окраїну Московії».

    Діяльність першої Малоросійської колегії (1722 - 1727 рр., президент - С. Вельямінов). Утворена російським урядом в квітні 1722 р. Це - орган управління українськими справами з надзвичайно широкими повноваженнями, що засвідчувало цілковите знищення державної автономії України. Гетьманщина тепер підпорядковувалася сенатові як звичайна провінція Російської імперії. Гетьман І. Скоропадський не зміг змиритися зі створенням Малоросійської колегії. Він вирушив до Петербурга просити Петра І переглянути справу, але одержав відмову. Повернувся в Глухів, тяжко переживаючи відмову царя. У 1722 р. на 76-му році життя І. Скоропадський помер. Повноваження Малоросійської колегії: контролювала фінанси, діловодство, установлювала і стягувала податки до царської казни, розглядала скарги на всі органи управління і суду в Україні, перебрала на себе все адміністративне управління Лівобережною Україною, контролювала розквартирування російських солдатів і офіцерів в Україні, діяльність Генеральної військової канцелярії. Президент колегії мав право втручатися в будь-яку сферу українського життя як повноправний господар краю. Наслідки діяльності першої Малоросійської колегії: 1) фактично прибрала до рук повноваження гетьмана, підпорядкувала собі Генеральну військову канцелярію і стала вищим органом влади в Гетьманщині; 2) ліквідація Малоросійської колегії пов’язана з деяким пом’якшенням царських порядків після смерті Петра І в 1725 р.

    Гетьманування Павла Полуботка (1722 - 1724). Після смерті І. Скоропадського наказним гетьманом став чернігівський полковник Павло Полуботок. У роки його правління точиться протиборство гетьмана з Малоросійською колегією. П. Полуботок домігся: а) Малоросійська колегія має знайомити гетьмана зі своїми планами, узгоджувати з ним свої дії; б) гетьман береться сам розглядати скарги на суди, запроваджує колективний суд, забороняє хабарі; в) гетьман призначає інспекторів з нагляду за виконанням його рішень; г) гетьман вимагає від старшини зменшити тиск на підданих, щоб було менше скарг. Царя не влаштовувала діяльність П. Полуботка. Остаточно Петра І розлютило звернення гетьмана, де йшлося про утиски українців російськими вельможами. Козацьку делегацію на чолі з гетьманом, що прибули до Петербурга, кинули до в’язниці, де Павло Полуботок помер, не витримавши катувань. Наслідки гетьманування П. Полуботка: 1) гетьман об’єднав навколо себе ту козацьку старшину, що чинила опір наступу царської влади на Українську державу; 2) 1724 р. Петро І заборонив вибори нового гетьмана України.

    Гетьманування Данила Апостола (1727 - 1734). Після смерті Петра І (1725), ліквідації першої Малоросійської колегії (1727) в Україні відбулися вибори гетьмана (царський уряд сподівався на допомогу українців у новій російсько-турецькій війні, що насувалася). Гетьманом став 73-річний миргородський полковник Данило Апостол, який діяв на підставі «Рішительних пунктів» 1728 р.: 1) обрання українського гетьмана має відбуватися за згодою царя; 2) перетворення Генерального суду на установу з шести осіб (трьох українців, трьох росіян); 3) призначення генеральної старшини і полковників царським указом; 4) підпорядкування гетьмана у військових справах генерал-фельдмаршалу Голіцину; 5) позбавлення гетьмана права вести приватне закордонне листування. У 1733 р. гетьман одержав офіційний дозвіл царя на заснування Нової Січі (будувати її почали вже після смерті гетьмана в 1734 р.). Наслідки гетьманування Д. Апостола: поновлення 1727 р. гетьманства в Україні на деякий час послабило наступ царату на Українську державу, хоча автономія й була відновлена не в повному обсязі.

    Правління гетьманського уряду (1734 - 1750). Спеціальний орган для управління Гетьманщиною (створений царським урядом після смерті Д. Апостола і заборони на вибори нового гетьмана), складався з трьох російських і трьох українських чиновників, здійснював в Україні колонізаторську політику, що могло призвести до остаточної загибелі Української держави.

    Заснування Нової Січі (1734 - 1775). 1734 р. понад 30 тис. запорожців з територій підвладних кримському хану Кам’янської та Олешківської Січей повернулися на Запоріжжя і за 7 км від колишньої Чортомлицької (Старої) Січі заклали Нову Січ (Підпільненську) на берегах р. Підпільної, що впадала в Дніпро.

    Правобережні та західноукраїнські землі в другій половині XVIII ст. Національно-визвольна боротьба. Причини гайдамацького та опришківського рухів: посилення поляками феодального гніту на Правобережжі (запровадження колоніальних порядків, фільварково-панщинної системи з примусовою працею та кріпацтвом); утиски православної і греко-католицької церков, невизнання польською владою за украінцяіии їхніх прав. Гайдамацький рух - це стихійний український національно-визвольний рух проти польського гноблення на Правобережній Україні у XVIII ст. Розгорнувся на Київщині і Брацлавщині. Перше велике повстання гайдамаків 1734 р. під проводом Верлана (Брацлавщина, Волинь) було придушене владою. У 50-х роках XVIII ст. - нова хвиля руху (очолювали Письменний, Сухий, Лях, Мамай, Лисий, Вус, Подоляка, Мочула та ін.), захопили Умань, Вінницю, Летичів, Корсунь, Наволоч. Гайдамацькі лави постійно поповнювалися. Найбільшим за своїм розмахом стало гайдамацьке повстання 1768 р. — Коліївщина. Причина повстання — загострення протистояння між православними і католиками через ухвалу Варшавського сейму 1766 р. (утиски прав некатолицького населення), а також каральний похід війська Барської конфедерації на Правобережжя. Ідейний натхненник повстання - ігумен Мотронинського монастиря Мельхіседек Значко-Яворський, керівник - колишній запорожець Максим Залізняк. Повстання почалося в травні 1768 р. у Холодному Яру (біля Чигирина). На визволених повстанцями територіях (Жаботин, Черкаси, Сміла, Корсунь, Богуслав та ін.) запроваджувалося козацько-селянське врядування. 9 червня 1768 р. гайдамаки здобули Умань (один з полків, що охороняли місто, на чолі з сотником Іваном Гонтою перейшов на бік повстанців). Повстанці проголосили Залізняка гетьманом, Гонту - полковником. Польський і російський уряди жорстоко розправилися з повстанцями. На Правобережжі польський уряд запровадив режим кривавого терору. Івана Гонту закатували, Максима Залізняка жорстоко тілесно покарали й відправили на каторгу в Сибір.

    Опришки (від лат. opressor - знищувач, порушник) - учасники народно-визвольної боротьби в Галичині, Закарпатті, Буковині проти феодально-кріпосницького гноблення польської та української шляхти, угорських, молдавських поміщиків. Уперше згадуються в документах у 1529 р. Найвищого піднесення рух досяг під проводом Олекси Довбуша, походи якого тривали протягом 1738 - 1745 рр. Використовували тактику партизанської війни, діяли невеликими загонами. Опришків підтримувало місцеве населення. Після загибелі О. Довбуша 1745 р. загони очолили В. Баюрак, І. Бойчук. Остаточно рух опришків був придушений лише в першій половині XIX ст.

    Поділи Речі Посполитої та українські землі. Наприкінці XVIII ст. Росія, Пруссія, Австрія збільшили свої території за рахунок польських. Поділи Польщі змінили політичне становище західноукраїнських земель: перший поділ 1772 р. — землі Галичини відійшли до Австрії, а з 1774 р. - відійшла і Буковина; другий поділ 1793 р. - Правобережна Україна (Подільське, Волинське, Брацлавське, Київське воєводства) приєднувалися до Росії; третій поділ 1795 р. — землі Західної Волині й Білорусі приєднані до Росії. Наслідки поділів Польщі: а) Річ Посполита перестала існувати як суверенна держава; б) Правобережжя було об’єднане з іншими українськими землями (крім Галичини, Буковини, Закарпаття); в) українські землі були захищені від татарсько-турецької агресії, пожвавилося заселення і господарський розвиток південних українських земель; г) протягом 90-х років XVIII ст. на територію Правобережжя були поширені російські загальноімперські адміністративні і судові органи та установи, здійснювалася русифікація місцевого населення; д) приєднання Буковини до Австрії не полегшило становища українського населення.

    Лівобережна та Слобідська Україна. Відновлення гетьманства 1750 р. Причини відновлення. гетьманства російським урядом: а) старшина наполегливо домагалася від імператорського двору відновлення гетьманства; б) наростало невдоволення українців їхнім економічним становищем, через що загострилася внутрішня ситуація в Гетьманщині; в) Росії загрожувала війна з Пруссією і Туреччиною. Царський уряд сподівався використати військовий потенціал Гетьманщини у ймовірній війні. Офіційне відновлення гетьманства: 1750 р. Кирило Розумовський отримав гетьманські клейноди. Гетьман намагався розширити автономні права Гетьманщини. Самостійні дії гетьмана суперечили планам імперського уряду. У 1754 р. з’явилася низка указів, що обмежували гетьманську владу. 60-ті роки XVIII ст. - період найрішучіших заходів К. Розумавського: 1) реформа судочинства; 2) спроба запровадити спадкове гетьманство родини Розумовських; 3) реформа армії; 4) плани щодо відкриття університетів в Україні: перший — оновлена на європейський кшталт Києво-Могилянська академія; другий - у Батурині.

    Остаточна ліквідація гетьманства. Причини ліквідації гетьманства російським урядом: існування Гетьманщини в Україні ставало все більш несумісним з централізаторською політикою державного управління та самодержавною владою російського царату. Подальший розвиток української автономії був неможливий.

    1764 р. — українське гетьманство було ліквідовано: Кирило Розумовський під тиском Катерини II (стала російською імператрицею 1762 р.) змушений був скласти гетьманські повноваження.

    Ліквідація решток автономного устрою Гетьманщини. Друга Малоросійська колегія (1764 -1781 рр., президент і генерал-губернатор — граф П, Рум’янцев). Для управління Лівобережною Україною та Запоріжжям було створено другу Малоросійську колегію. Мета діяльності колегії - остаточна ліквідація автономних прав, якими все ще користувалася Лівобережна Україна. Діяльність колегії: 1) ліквідовані органи гетьманського управління - Генеральна військова канцелярія, Генеральний військовий суд та інші установи; 2) 1765 -1769 рр. — ревізія (генеральний опис) Лівобережної України (перепис населення і господарства; натуральні повинності селян були замінені грошовим податком; запроваджувалося подушне оподаткування; обмежувалися переходи селян від одного господаря до іншого); 3) у судочинстві почали застосовувати норми російського законодавства; 4) прапори Гетьманщини, гетьманські клейноди, військові печатки були відіслані до Санкт-Петербурга, що свідчило про остаточне позбавлення України автономії у складі Росії.

    Антиукраїнська політика Катерини II. 1) У 1765р. відбулося скасування козацького устрою на Слобожанщині, козацькі полки перетворювали на гусарські, козаків було позбавлено прав і привілеїв, переведено у стан «військових обивателів»; 2) 1775 р. - ліквідовано Запорізьку Січ; 3) 1781 р. - на території Лівобережної України створено Малоросійське генерал-губернаторство (Київська, Чернігівська, Новгород-Сіверська губернії); 4) 1783 р. - указ про ліквідацію козацького війська: 10 козацьких і 3 компанійські полки були перетворені на 10 регулярних кінних карабінерних полків російської армії; указ про запровадження кріпацтва в Лівобережній і Слобідській Україні; 5) 1785 р. - «Жалувана грамота дворянству» (українська старшина набувала прав російського дворянства); скасування магдебурзького права в містах України; 6) 1796 р. - утворення на території колишньої Гетьманщини Малоросійської губернії Російської імперії. Наслідки ліквідації Гетьманщини: а) по всій території України насильно встановлювалися органи управління Російської імперії і запроваджувалося загальноросійське законодавство, норми і звичаї; Лівобережжя і Слобожанщина були зведені до становища звичайних російських провінцій (тобто відбувалися централізація, уніфікація і русифікація); б) козацтво як соціальна верства українського суспільства припинило своє існування; в) більша частина козацької старшини, що одержала значні права і привілеї від імперської влади, почала підтримувати її політику і цим зрадила національні інтереси України; г) російський уряд здійснював хижацьку експлуатацію людських і матеріальних ресурсів українських земель. Історичне значення Української козацької держави Гетьманщини: 1) протягом майже століття Гетьманщина була центром політичного життя України. Це була автономна Українська держава. Хоча Росія й контролювала її зовнішні відносини і воєнні кампанії, а також постійно втручалася у внутрішні справи, усе ж таки управління і соціально-економічна політика Гетьманщини здійснювалися самими українцями, їм належали ключові позиції в управлінні, судах, фінансах, армії; 2) самоврядування сприяло розвитку української нації, піднесенню її шляхетської еліти, яка пишалася своїми традиціями; 3) з нащадків козацької старшини вийшло багато діячів, які сприяли формуванню національної свідомості українців; 4) саме Гетьманщина стала для політичних діячів XX ст. доказом того, що український народ мав власну державність, нехай і недосконалу. Приклад Гетьманщини надихав українців у прагненні створити власну національну державу.

    Адміністративно-територіальний поділ та освоєння запорізьких земель Нової (Підпільненської) Січі. Територія Нової Січі (1734 - 1775 рр.; нині біля с. Покровське Нікопольського району Дніпропетровської області) поділялася на паланки — територіальні округи: шість паланок на лівому березі Дніпра (Кальміуська, Личківська, Орільська, Прогоноївська, ГІротовчанська, Самарська), а три - на правому березі (Бугогардівська, Інгульська, Кодацька). У центрах паланок знаходилися органи влади, які обирала паланкова рада, а також суд, церкви, ремісничі майстерні. У паланках поряд з козаками жили й селяни. Запорожці прийняли царське підданство, уклали договір з Росією.

    Ліквідація козацької республіки - Запорізької Січі (1775). Причини ліквідації Запорізької Січі: 1) зростання економічної могутності Запорізької Січі; 2) прагнення російського уряду утримати під своєю владою багаті запорізькі землі; 3) прагнення російської влади не допустити поширення волелюбності в імперії, джерелом якого була Запорізька Січ з її демократичними традиціями.

    4 червня 1775 р. війська генерала Текелія оточили Запорізьку Січ і вимагали її капітуляції. Зваживши на значну перевагу російських військ, козаки склали зброю. До 8 червня 1775 р. було повністю окуповано всі запорізькі землі. Останній кошовий отаман Петро Калнишевський 25 років відбував ув’язнення в Половецькому монастирі, де й помер на 112 році життя. Запорізька Січ — осередок української державності, козацька республіка була знищена.

    У 1775 - 1828 рр. на території турецьких володінь існувала Задунайська Січ, яка наприкінці XVIII ст. була організаційно слабкою: 1778 р. козаки визнали верховенство турецького султана. Історичне значення Запорізької Січі: 1) Січ, що виникла у XVI ст. як військово-політична організація запорізьких козаків, згодом стала центром антифеодальної і Національно-визвольної війни українського народу, символом його волелюбності і прагнення до незалежності; 2) Січ відіграла вирішальну роль у боротьбі українців проти турецько-татарських загарбників; 3) Січ захищала населення України від посилення феодального і релігійного гніту; 4) вироблені в Січі основи автономного самоврядування, військово-політичного устрою допомогли народові України у XVII ст. відтворити свою державність; 5) своєю самовідданою боротьбою і мужністю запорізькі козаки завоювали любов і шану українського народу, стали героями численних народних пісень, дум, легенд, переказів, прислів’їв і приказок.

    Приєднання земель Правобережної України та Криму до Росії відбулося унаслідок російсько-турецьких воєн 1768 - 1774 рр. та 1787-1791 рр., в яких активну участь брало українське козацтво. У квітні 1783 р. — Катерина II підписала указ про приєднання Криму до Російської імперії. Наслідки приєднання земель Правобережної України та Криму до Росії. Головний наслідок - почалася колонізація причорноморських земель і Криму: а) відбувалося освоєння нових земель для'ведення сільського господарства - дворяни одержували 1,5 тис. десятин землі за умови заселення кожного наділу 25 селянськими господарствами; щоб стимулювати переселення селян, панщина була обмежена до 2-х днів замість 4 — 5 днів на тиждень; б) відбувалося освоєння покладів кам’яного вугілля і залізної руди, що сприяло розвитку промисловості і виникненню міст: 1776 р. заснований Катеринослав, 1778 р. — Херсон, перший порт на Чорному морі, 1784 р. на землях Кримського ханства створена Таврійська область, 1788 р. — Миколаїв, 1794 р. — Одеса, що стала центром усієї південноросійської торгівлі; в) Росія одержала можливість контролювати басейн Чорного моря і мати вихід до Середземного моря; г) склалися сприятливі умови для російської торгівлі з країнами Малої Азії і Близького Сходу; д) для Росії зникла загроза з боку Османської імперії; е) можливість виходу Росії до Чорного моря, а також господарська колонізація причорноморських степів створювали умови для пожвавлення української економіки.

    Культура України другої половини XVII — першої половини XVIII ст.

    Єдиним вищим всестановим навчальним закладом в Україні залишалася Києво-Могилянська академія. Значення Києво-Могилянської академії в культурному житті: 1) академія мала вирішальне значення для становлення й розвитку української науки, культури й літератури в XVII - XVIII ст.; 2) в академії сформувався один із центрів філософської думки слов’янського світу; 3) академія надавала студентам медичні знання; 4) в академії навчалися літописці - С. Величко, Г. Граб’янка, П. Симоновський, історики - М. Бантиш-Каменський, М. Берлінський, художники, композитори та ін.; 5) вихованцями академії були гетьмани України - Ю. Хмельницький, І. Виговський, П. Дорошенко, П. Тетеря, І. Брюховецький, І. Самойлович, І. Мазепа, П. Орлик, І. Скоропадський, П. Полуботок, Д. Апостол; 6) академія сприяла становленню української літературної мови, тут складалася поетична школа; 7) в академії виник і розвинувся український театр.

    Високий рівень освіти і книгодрукування сприяли розвиткові літератури: найвидатніші поети - Климентій Зиновіїв, Іван Величковський; письменники-полемісти - Лазар Барано-вич («Нова міра старої віри», 1676 р.); Йоаникій Галятовський («Ключ розуміння», 1655 р.); Дмитро Туптало (Четьї Мінеї). Найвідоміші пам’ятки літописної та історичної прози - Феодосія Софонович «Хроніка з літописців стародавніх», 1672 - 1673 рр.; Пантелеймон Кохановський «Синопсис» 1674 р.; козацькі літописи — Літопис Самовидця, автор — Роман Ракушка-Романовський; літописи Григорія Граб’янки та Самійла Величка.

    Образотворче мистецтво. Іван Щирський — графік, автор відомих гравюр до книжок Л. Барановича («Благодать і істина», 1683 р.) та інших письменників. Визначними постатями в іконописанні були майстри: галицький - Іван Руткович, волинський - Йов Кондзелевич. 

    Культура України в другій половині XVIII ст. Тривали процеси русифікації, негативного ставлення російського царату до української культури, продовжувався відтік представників інтелектуальної еліти з українських земель в Росію (випускниками Києво-Могилянської академії були 21 з 23 ректорів Московської академії та 95 із 125 її професорів).

    Книгодрукування. У другій половині XVIII ст. в Україні було 13 друкарень, найбільша - у Києво-Печерській лаврі. Львівська друкарня А. Піллера 1776 р. видрукувала першу газету в Україні - «Львівську газету» французькою мовою. Значним зрушенням у видавничій справі стало запровадження «гражданського» шрифту (уперше було здійснено в Єлисаветграді 1764 р.), після чого кирилицею друкувалися тільки церковні видання, а «гражданкою» — світські.

    Розвиток науки. Філософом світового рівня був вихованець Києво-Могилянської академії Григорій Сковорода (1722 - 1794). Одна з головних ідей Г. Сковороди - учення про «сродну працю», праця має відповідати природним здібностям людини та її життєвому покликанню. Г. Сковороду називали українським Сократом. Медична наука: Д. Самойлович - основоположник вітчизняної епідеміології; М. Максимович-Амбодик - засновник вітчизняного акушерства; М. Тереховський - перший з тих, хто вивчав експериментально мікроорганізми; Є. Мухін - описав епідемію холери, разом із Д. Самойловичем почали робити щеплення проти віспи. У математиці: 1793 р. І. Фальковський видав перший у Російській імперії підручник зі змішаної математики (механіки, гідравліки, оптики, сферичної тригонометрії, астрономії тощо).

    Видатні композитори. Максим Березовський (1745 - 1777) - автор 20 концертів та опери «Демофонт». Дмитро Бортнянський (1751 — 1825) - автор 35 чотириголосних концертів, 10 двохорових концертів, понад 100 музичних творів, опери «Креонт», «Алкід», «Сокіл», камерно-інструментальні твори. Артем Ведель (1767 - 1808) - автор ЗО хорових концертів. Найпопулярніші — «Літургія», «Всеношна», «Херувимська», «На річках Вавилонських».

    Видатні архітектори. Іван Григорович-Барський (1713 - 1785) - найпопулярніший київський будівничий, без його участі не зводилася жодна будівля на Подолі. Степан Ковнір (1695 - 1786), одна з найкращих споруд якого - корпус на території Києво-Печерської лаври, названий його ім’ям (Ковнірівський корпус). Найвизначнішою пам’яткою дерев’яної архітектури XVIII ст. є запорізький собор у Самарі (нині Новомосковськ), зведений народним майстром Якимом Погребняком. Скульптори: Сисоц Шалматов - автор численних іконостасів і скульптур. Талановитим скульптором, що працював у Західній Україні був Йоган Пінзель. Із середини XVIII ст. з’являються споруди з виразними елементами класицизму в архітектурі - палац Петра Рум’янцева-Задунайського в с. Качанівці на Чернігівщині та палац Кирила Розумовського в Батурині.

    © О.В. Буштрук. Історія України. Успішне ЗНО - ст. 42-49

  • Тестових завданнь для цієї статті немає :(

Наступна стаття:
Тема 06. Наддніпрянська Україна у першій половині XIX ст.

About | Privacy policy | Contacts
© Phoenicis Project 2012-2017
© Genix ЗНО 2019
support@genix.space