Тема 04. Історія України середини XVII ст. - 80-х років XVII ст.

  • Передумови і початок Національно-визвольної війни українського народу проти польського панування. Причини війни:

    1) Соціально-економічні: а) посилення експлуатації селян (зростають панщина, натуральні та грошові податки); б) збільшення поборів із селян орендарями маєтків, що їх феодали здавали в користування; в) економічні утиски міщан, обмеження міського самоврядування (магдебурзьке право); г) незадоволення своїм становищем заможного реєстрового козацтва (на середину XVII ст. авторитет, вплив, активність та слава козацтва зростали, а права дедалі більше обмежувалися (1638 р. «Ординація Війська Запорізького реєстрового»).

    2) Політичні: в) відсутність власної держави, перервана державотворча традиція; б) масове ополячення української еліти; в) асиміляція українського народу відбувалася досить швидко, що загрожувало його зникненням з історичної арени. Прискорюючи цей процес, поляки посилили національно-релігійне гноблення.

    Рушійні сили Національно-визвольної війни: козацтво (провідна роль), згуртувало навколо себе багато селян і міщан, а також вихідців із дрібної української шляхти, православне духовенство. Характер війни: національно-визвольний, релігійний, антифеодальний (соціальний). Метою війни для українців було: 1) знищення польського панування; 2) створення в етнічних межах України власної держави; 3) скасування кріпацтва, середньої та великої феодальної власності на землю; 4) утвердження козацького типу господарювання.

    Основні події війни. Літо 1646 - кінець 1647 рр. період підготовки до повстання. 25 січня 1648 р. Б. Хмельницький із загоном козаків заволодів Запорізькою Січчю, 10 -15 лютого 1648 р. козаки обрали Б. Хмельницького гетьманом Війська Запорізького. У лютому-березні 1648 р. укладено угоду Б. Хмельницького з кримським ханом Іслам-Гіреєм III про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої. 5-6 травня 1648 р. битва на Жовтих Водах — перша переможна битва війни, завершилася нищівною поразкою поляків, військо Б. Хмельницького значно зміцнилося.

    16 травня 1648 р. - битва під Корсунем - перемога війська Б. Хмельницького.

    Кінець липня 1648 р. - з-під польського ярма визволено всю територію Лівобережної України, а до середини вересня - Чернігівське, Брацлавське, Київське, Подільське (крім м. Кам’янця) воєводства на Правобережжі, а також східні й південні райони Волинського воєводства.

    11 - 13 вересня 1648 р. - битва під Пилявцями (ганебна поразка польської армії). Наслідок битви: відкрито шлях для визволення Західної України. Перемоги на Жовтих Водах, під Корсунем і Пилявцями зумовили переростання звичайного повстання у широкомасштабну народну війну, яка охопила майже всю територію України. Відбувається масове покозачення селян і міщан.

    Жовтень - листопад 1648 р. - облога українцями Львова, припинена за наказом гетьмана. 14 листопада 1648 р. знято облогу Замостя, укладено перемир’я з новим польським королем Яном II Казимиром.

    23 грудня 1648 р. Б. Хмельницький на чолі повстанського війська тріумфально вступив до Києва. Першу половину 1649 р. Б. Хмельницький присвятив завоюванню національно-державної свободи і незалежності українського народу: лютий 1649 р. - Б. Хмельницький оприлюднив програму розбудови Української держави: 1) гетьман обґрунтував право українців на створення незалежної від Речі Посполитої держави в етнічних межах їхнього проживання. 2) Сформульоване положення про соборність Української держави. 3) Визнання козацької України спадкоємицею Київської Русі.

    30 травня 1649 р. - польська сторона розпочинає новий масовий наступ на українські землі. Червень - липень 1649 р. - запеклі бої в Білорусі; 30 червня - 27 липня 1649 р. - облога козаками і татарською кіннотою Збаража, де було розташоване польське військо. 5 - 6 серпня 1649 р. - Зборівська битва. Козаки здобули штурмом Зборів. Б. Хмельницький міг остаточно добити польську армію. Але кримський хан Іслам-Гірей порушив попередню домовленість і перейшов на бік короля Речі Посполитої. Неможливість вести війну одночасно проти Польщі й проти Кримського ханства спонукала Б. Хмельницького укласти 8 серпня 1649 р. Зборівський мирний договір із Польщею: 1) Річ Посполита визнавала перехід під владу гетьмана територій колишніх Брацлавського, Київського і Чернігівського воєводств, де польський уряд не мав права розміщувати свої війська, а державні посади мали обіймати лише православні. 2) Козацький реєстр становив 40 тис. чоловік. 3) Решта козаків повинна повернутися під владу своїх поміщиків. Шляхта поверталася до своїх володінь, а селяни мусили виконувати довоєнні повинності. 4) Підтвердження прав і привілеїв козацького війська. 5) Чигирин переходив у володіння гетьмана. 6) Учасникам Національно-визвольної війни оголошувалася амністія. 7) Питання про скасування унії відкладалося до розгляду його польським сеймом. 8) Київський митрополит став членом польського сейму. 9) Заборонено єзуїтам відкривати свої школи в Києві. Значення договору: уперше в історії українсько-польських відносин Україна одержувала з боку Польщі визнання певної самостійності як козацька держава. Водночас Зборівський договір не задовольняв поляків.

    Утворення української козацької держави - Гетьманщини. На звільнених від польського панування територіях Київського, Брацлавського, Чернігівського воєводств згідно з умовами Зборівського мирного договору 1649 р. була утворена Українська козацька держава - Військо Запорізьке (в історичній науці цю державу називають Гетьманщиною), в якій влада розподілялася на законодавчу (Генеральна, згодом Старшинська рада), виконавчу (гетьман, генеральна старшина) і судову. За адміністративно-територіальним устроєм держава поділялася на 16 полків на чолі з полковниками (Запорізька Січ - окрема адміністративно-територіальна одиниця). Держава мала власну армію і фінанси.

    Зміни в соціально-економічному житті суспільства, що сталися під час Національно-визвольної війни: 1) ліквідоване магнатське і шляхетське землеволодіння, фільварково-панщинна система господарювання; 2) скасовано кріпацтво, люди одержали особисту свободу, право на спадкоємне володіння землею та угіддями, які мали право продавати і дарувати; 3) земля перейшла в розпорядження Війська Запорізького; 4) козацькі господарства переростали в господарства фермерського типу, головними ознаками яких було використання найманої праці та участь у торгівлі (зв’язок з ринком); 5) значно змінилися суспільні відносини, провідну роль у житті суспільства став відігравати козацький стан; влада та основні багатства зосереджувалися в руках козацької старшини; переважна більшість селян покозачилися; 6) життя в Україні організовувалося на підставі звичаєвого права, а в містах — магдебурзького. Було ліквідовано засилля іноземців та усунуто національно-релігійні перешкоди для занять ремеслами, промислами, торгівлею, для участі в самоврядуванні.

    Воєнно-політичні події Національно-визвольної війни 1650 - 1653 рр. Лютий 1650 р. - поляки порушили умови Зборівського миру, відновили воєнні дії. Вирішальні бої між основними силами польської та української армій відбулися 18 — 30 червня 1651 р. поблизу м. Берестечка на Волині (наймасштабніше воєнне зіткнення XVII ст. у Європі), що завершилося для української сторони невдало. Уважати Берестецьку битву цілковитою поразкою української сторони немає підстав. Адже не було капітуляції, не було розгрому козацької армії. Початок липня 1651 р. - відновлення боєздатної армії Б. Хмельницьким, який повернувся з короткочасного полону (потрапив під час Берестецької битви). Початок серпня 1651 р. - наступ литовських військ на Україну, литовці захопили Київ. Наприкінці серпня Б. Хмельницький у битві під Білою Церквою зупинив просування потужного польсько-литовського війська. 18 вересня 1651 р. - укладено невигідний для українців мирний Білоцерківський договір із Річчю Посполитою: 1) козацька територія обмежена Київським воєводством (до Брацлавського і Чернігівського поверталася польська адміністрація). 2) Козацький реєстр зменшувався з 40 до 20 тис. чоловік. 3) Повернення магнатів і шляхти до своїх довоєнних маєтків. 4) «Випищики» повинні повернутися до своїх колишніх панів як кріпаки. 5) Гетьман зобов’язався розірвати союз із Кримським ханством і відіслати з України татарські загони. У другій половині серпня 1650 р. українська армія і загони кримських татар вступили на територію Молдовського князівства, заволоділи його столицею - м. Ясси (перший молдовський похід Б. Хмельницького). Між Україною й Молдовою було встановлено союзницькі відносини. 22 - 25 травня 1652 р. - битва біля гори Батіг (Брацлавщина): польське військо виступило проти українських полків, що йшли з Подніпров’я до Молдови. Козацьке військо вщент розбило поляків. Історичне значення битви: перемога козацького війська сприяла розгортанню повстання на Брацлавщині та Чернігівщині проти відновлення польської влади; поляки мусили рятуватися й залишати землі Гетьманщини; у травні-червні 1652 р. відновилася влада гетьманського уряду, й козацька Україна знову здобула незалежність (на землях, передбачених Зборівським миром 1649 р.), Білоцерківський мирний договір 1651 р. утратив свою чинність.

    Кінець жовтня - середина грудня 1652 р. - українсько-татарські війська взяли в тривалу облогу польський табір під містечком Жванець (Жванецька облога). Облога виснажила ворога. Хан Іслам-Гірей розпочав переговори з польським королем. 5 грудня 1652 р. укладено кримсько-польську Кам’янецьку угоду, українські інтереси за цією угодою не бралися до уваги, наслідки Жванецької облоги для Української гетьманської держави були вкрай несприятливими.

    Українсько-московський договір 1654 р. укладений 8 січня 1654 р. на раді в Переяславі, було лише започатковано московсько-українські відносини, бо письмових угод укладено не було. Переяславська рада не представляла погляду більшості українського населення. Запорізька Січ і православне духівництво відмовилися присягати царю. 14 березня 1654 р. московський уряд прийняв 17 статей (із 23 запропонованих) козацької угоди. Березневі статті передбачали: 1) гетьмана й старшину козаки мали обирати на раді; 2) українська адміністрація та суд лишалися самостійними й не підпорядковувалися Москві; 3) збирання податків покладалося на український Військовий скарб; 4) чисельність козацького війська встановлювалася в 60 тис. осіб; 5) гетьман має право приймати іноземних послів і посилати своїх до інших держав, після чого сповіщає про це царя. Україні заборонені самостійні дипломатичні відносини з Річчю Посполитою й Османською імперією; 6) непорушними залишаються права і зольності всіх станів України; 7) Україна зобов’язана сплачувати данину до царської скарбниці; 8) зі свого боку цар зобов’язаний обороняти і захищати Україну; 9) у Києві і Чернігові мають розміщуватися російські загони на чолі з воєводами та ін. Умови українсько-московського договору 1654 р. загалом були рівноправними і (за умови дотримання) взаємовигідними. Значення українсько-московського договору 1654 р.: а) договір давав змогу зберегти самостійність щойно створеної Української гетьманської держави; б) гетьманський уряд дістав можливість довести до переможного завершення війну проти Речі Посполитої, завершити возз’єднання всіх українських земель під своєю владою; в) у міжнародних відносинах договір засвідчував право України на відокремлення від Польщі, був виявом міжнародного визнання самостійності Української держави.

    Перебіг воєнних подій проти Польщі в 1654 - 1655 рр. На території України воєнні дії розпочалися восени 1654 р. А 19 січня 1655 р. відбулася Охматівська битва (татарське військо оточило українсько-московські війська під с. Охматовим (нині Черкаська обл.). Битва закінчилася з незначною перевагою українського війська, але Б. Хмельницький не спромігся завдати вирішального удару польсько-татарській армії та звільнити від неї територію Брацлавщини. Навесні 1655 р. розпочався похід Б. Хмельницького (через Поділля на Галичину) з метою визволення від польського панування західноукраїнських земель та об’єднання України в її етнічних кордонах. Незважаючи на складність ситуації, літньо-осіння кампанія 1655 р. для українсько-московського війська завершилася успішно.

    24 жовтня 1656 р. було підписано Віленське перемир’я, яке передбачало: припинення воєнних дій між Московією та Річчю Посполитою. Московські дипломати не допустили участі української делегації в переговорах, підписуючи перемир’я, Москва в односторонньому порядку припиняла війну з Річчю Посполитою. Це грубо порушувало Березневі статті.

    Становище в Українській державі після смерті Б. Хмельницького (помер наприкінці липня 1657 р.). Починається майже тридцятирічний трагічний період в історії України - період громадянських воєн у країні, розколу Гетьманщини, вторгнень іноземців, спустошення Правобережної України, запеклої боротьби козацької старшини за владу, утрати територіальної цілісності України, ускладнення процесу розвитку української нації. Дослідники часто називають 60 - 80-ті роки XVII ст. в історії України добою Руїни. Причини Руїни: 1) боротьба за гетьманську владу між різними політичними силами; 2) глибокий розкол у середовищі української політичної еліти з питань внутрішньої і зовнішньої політики; 3) прагнення іноземних держав (Росії, Польщі, Османської імперії, Криму) установити панування на українських землях.

    Початком доби Руїни стало усунення від влади восени 1657 р. 16-річного Юрія Хмельницького, який протягом місяця після смерті свого батька тримав гетьманську булаву. Іван Виговський (був опікуном неповнолітнього гетьмана) та його прибічники фактично здійснили державний переворот.

    Гетьманування Івана Виговського (вересень 1657 р. — жовтень 1659 р.). Внутрішня політика: підтримував привілейовані верстви населення - українську покозачену шляхту та старшинську верхівку, що спричинило невдоволення незаможного козацтва і селянства. У травні 1658 р. почалося повстання (М. Пушкар, Я. Барабаш) проти І. Виговського під гаслами повернення козацьких вольностей. Повстання поступово переросло у громадянську війну в Україні, почалося лихоліття Руїни. Повстання було придушено.

    Зовнішня політика: 1657 р. договір зі Швецією (передбачався українсько-шведський військово-політичний союз, який мав забезпечити незалежність і територіальну цілісність України); відновлені відносини з Туреччиною і Кримським ханством; 16 вересня 1658 р. був підписаний Гадяцький договір з польським урядом: 1) Україна (Київське, Брацлавське та Чернігівське воєводства), як формально незалежна держава під назвою Велике Князівство Руське, на рівних правах з Польщею та Литвою ставала третім членом федерації — Речі Посполитої; 2) верховна влада належить гетьману, якого мали обирати довічно, його кандидатуру затверджував король; 3) українська армія - 30 тис. козаків та 10 тис. найманого війська; 4) православні віруючі зрівнювалися в правах з католиками; 5) відновлювався адміністративно-територіальний устрій, що існував до 1648 р.; 6) польським магнатам і шляхті поверталися маєтки в українських землях; 7) відновлювалися повинності українського селянства; 8) Українська держава позбавлялася права на міжнародні відносини. Наслідки Гадяцького договору: 1) народні маси негативно сприйняли договір; 2) царський уряд Росії відкрито почав підтримувати противників І. Виговського; 3) громадянська війна в Україні переросла у московсько-українську війну.

    Московсько-українська війна 1658 - 1659 рр. Основна причина війни: несумісність підходів гетьманського та російського урядів щодо подальшого розвитку двосторонніх відносин. Цілі сторін у війні: Московія - прагнула стати наймогутнішою державою на сході Європи та ї в усьому православному світі, бажала загарбати Україну; Україна - прагнула зміцнити свою власну державність без входження до складу Московської держави.

    Головна битва війни відбулася 28 червня 1659 р. в районі с. Соснівка під Конотопом (Конотопська битва), в якій московське військо зазнало поразки. Наслідки битви: а) перемога під Конотопом не поклала край розбратові в Україні; б) одразу після битви вибухнуло нове антиурядове повстання проти повернення національно-релігійних утисків з боку Польщі, відновлення панщини, на чблі якого поставили Ю. Хмельницького; в) І. Виговський зрікся булави, гетьманом обрано Ю. Хмельницького.

    Гетьманування Юрія Хмельницького (1659- 1663). Прийняття Переяславського договору 1659 р. (присяга гетьмана і козаків російському цареві), за яким Україна перетворювалась на автономну частину чужої держави.

    Чуднівська кампанія 1660 р. (похід Ю. Хмельницького на чолі українсько-московських військ з метою визволення західноукраїнських земель з-під влади Польщі) закінчилася розгромом російських військ, капітуляцією гетьмана Ю. Хмельницького і підписанням 7 жовтня 1660 р. Слободищенської угоди (трактату). Угода розроблялася на основі Гадяцького договору 1658 р. Згідно з нею Українська держава ставала тільки автономною частиною Речі Посполитої. Наслідки Чуднівської кампанії та Слободищенської угоди: а) неприйняття більшою частиною лівобережного козацтва нової угоди з Польщею; б) відмова рядових козаків і старшини визнавати владу ТО. Хмельницького; в) фактичний поділ України на Лівобережну (визнавала владу російського царя) і Правобережну (орієнтувалася на Польщу); г) розкол українського суспільства, продовження громадянської війни: лівобережні полки присягнули цареві; д) московський уряд загострював ситуацію й посилював свою владу на Лівобережжі.

    Гетьмани Правобережної України. 1659 — 1663 рр. — Юрій Хмельницький. Остаточно вирішив зректися булави, після чого незабаром постригся в ченці під ім’ям Гедеона і став ігуменом монастиря в Корсуні.

    1663 — 1665 рр. — Павло Тетеря. Спирався на підтримку Польщі, сподівався за підтримки запорізьких козаків поширити свою владу на Лівобережжя, здійснив туди спільно з татарами і поляками 1663 р. невдалий похід. Поступово втратив народну підтримку, доказом чого було повстання козаків у 1664 - 1665 рр. на Правобережжі. Не зумівши придушити повстання, П. Тетеря змушений був утекти до Польщі.

    1665 — 1676 рр. — Петро Дорошенко («Сонце Руїни»), Прагнув поступового об’єднання всіх українських земель у межах однієї держави. У травні 1668 р. здійснює в союзі з турками і татарами похід на Лівобережжя проти царських військ. У червні 1668 р. (після смерті І. Брюховецького) обраний гетьманом «обох берегів Дніпра». Не зумівши зберегти територіальну цілісність України, гетьман приймає турецький протекторат (1669), що призвело до падіння авторитету П. Дорошенка серед козацтва. На Правобережжі з новою силою спалахнула громадянська війна. Основним суперником П. Дорошенка був обраний на раді козаками трьох полків гетьман Михайло Ханенко. Улітку 1672 р. П. Дорошенко взяв участь у поході турецької армії проти Польщі, але невдоволений укладеним між Туреччиною і Польщею Бучацьким миром (1672), переорієнтовується на Росію і Польщу. У розпал народного обурення спустошенням України турецько-татарською та польською арміями у вересні 1676 р. П. Дорошенко складає гетьманські повноваження.

    1669 — 1674 рр. — Михайло Ханенко. Обраний гетьманом частиною правобережних полків на противагу П. Дорошенку. Прихильник утвердження козацької республіки під зверхністю польського монарха. Уклав 1670 р. Острозький договір з Польщею (значне обмеження державних прав Правобережжя). У березні 1674 р. на козацькій раді склав булаву на користь І. Самойловича і перейшов на Лівобережну Україну.

    1677 - 1681 рр. - Юрій Хмельницький. Проголошений турецькою владою князем «Руського князівства» (України), був маріонетковим правителем. 1677 р. - перший Чигиринський похід. Ю. Хмельницький, який був разом з армією турків, закликав українське населення скоритися. 14 серпня 1677 р. 90 тис. турків і татар почали облогу Чигирина. Турецько-татарські сили зазнали поразки від російських та українських (на чолі з І. Само-йловичем) військ. 1678 р. - другий Чигиринський похід: більше місяця тривала облога Чигирина; турки вдерлися до міста, гетьманську столицю було зруйновано, а Лівобережну Україну врятовано від окупації. Після походів політика Ю. Хмельницького як гетьмана і російського князя зазнала повного краху. Після укладання Бахчисарайського договору 1681 р. був відкликаний до Стамбула. Подальша доля невідома.

    Гетьмани Лівобережної України. 1660 — 1662 рр. - наказний гетьман Яким Сомко, з літа 1662 р. - проголошений гетьманом на старшинській раді, московський уряд не визнав законності його обрання через те, що Сомко виступав за сильну гетьманську владу і засуджував сваволю царських воєвод в Україні.

    1663 — 1668 рр. — Іван Брюховецький. Обраний на Чорній раді в Ніжині, 1665 р. уклав Московський договір (статті) - істотне обмеження автономії Лівобережної Гетьманщини, посилення її залежності від московського царя. Згодом розчарувався в царському підданстві і з лютого 1688 р. очолив повстання проти царських воєвод. У червні 1668 р. у результаті змови козаків І. Брюховецький був убитий.

    1669 — 1672 рр. — Дем’ян Многогрішний. У липні 1668 р. призначений наказним гетьманом для виконання волі П. Дорошенка на Лівобережжі. У березні 1669 р. на загальній козацькій раді в Глухові Д. Многогрішний був обраний гетьманом, уклав з царем Глухівські статті (порівняно з Московськими статтями 1665 р. - це був помітний крок уперед у справі збереження державних устоїв Лівобережного гетьманату). Прагнув об’єднати українські землі під однією гетьманською булавою; домігся, щоб Київ із передмістями залишився у складі Лівобережної України; зміцнював гетьманську владу і поступово послаблював роль козацької старшини (створено наймане військо 1 тис. чоловік — «компанійці»); гетьманську столицю перенесено з Гадяча в Батурин; обстоював автономію України, був прихильником твердої влади. Саме завдяки Д. Многогрішному на Лівобережній Україні закінчився період Руїни. У березні 1672 р. - представники старшини організували проти гетьмана Д. Многогрішного змову та усунули його від влади.

    1672 — 1676 рр. — Іван Самойлович. Уклав угоду з московським урядом - Конотопські статті (значно обмежували гетьманську владу). Прагнув створити аристократичну державу з міцною гетьманською владою, закріпити спадковість гетьманської влади, рішуче протистояв спробам запорожців здобути політичну самостійність. З 1676 р. - гетьман «обох берегів Дніпра». У 1687 р. під час російсько-турецької війни І. Самойлович із 50 тис. козаків узяв участь у Кримському поході (російські війська проти Кримського ханства). Звинуваченого у невдалому поході І. Самойловича позбавили гетьманської булави. Колишній гетьман був заарештований та засланий у Сибір.

    Важливі міжнародні договори, що позначилися на долі українських земель

    Андрусівський договір 30 січня 1667 р. (між Московією та Польщею), укладений без погодження з українською стороною: 1) Запорізька Січ переходила під контроль обох держав; 2) під владою Московії залишалася Лівобережна Україна, їй поверталися Сіверщина, Смоленщина та на два роки Київ; 3) за Польщею закріплювалися землі Білорусі й Правобережної України. Наслідки договору: а) він перекреслював більшість здобутків українського народу; б) узаконював і закріплював насильницький поділ українських земель між Польщею та Московією; в) поділ українських земель надзвичайно ускладнював процес державотворення - для побудови незалежної держави необхідно було долати опір двох різних держав; г) перебування у складі різних держав під впливом різних культур загрожувало українському народові розколом; д) найголовнішим завданням українських державців стало скасування умов Андрусівського договору та об’єднання України під владою одного гетьмана.

    Бахчисарайський мирний договір 13 січня 1681 р. (між Московією, з одного боку, і Османською імперією та Кримським ханством - з іншого), терміном на 20 років, завершував війни 1670-х років за володіння землями Правобережної України: 1) кордон між Османською імперією та Московською державою встановлювався по Дніпру; 2) Османська імперія приєднувала Північну Київщину, Брадлавщину і Поділля; 3) Московія приєднувала Лівобережну Україну і Київ, Запоріжжя; 4) протягом 20 років територія між Бугом та Дніпром (Середня й Південна Київщина) мала залишатися незаселеною; 5) татари зберігали право кочувати в південних степах України; 6) Московія мала щорічно сплачувати кримському ханові «казну». Наслідки договору: зміцнив міжнародне становище Московії, і це змусило Річ Посполиту укласти з нею «Вічний мир».

    «Вічний мир» 6 травня 1686 р. (між Московією та Річчю Посполитою) підтверджував умови Андрусівського перемир’я 1667 р.: 1) Правобережжя залишалося під владою польського короля, Лівобережжя - московського царя; 2) Брацлавщина та Південна Київщина ставали нейтральною незаселеною зоною між двома державами; 3) Поділля лишалося під владою Османської імперії, а 1699 р. було приєднане до Польщі. Наслідки договору: ускладнював ситуацію в Україні, послаблюючи національно-визвольний рух, оскільки утверджував насильницький поділ українських земель між кількома державами.

    Запорізька Січ у другій половині XVII ст.

    З 1686 р. Запорізька Січ підпорядковувалася тільки московському царю.

    Запорожці героїчно боролися з польськими військами під час Національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького; 1664 - 1665 рр. на чолі з кошовим отаманом Іваном Сірком брали участь у антипольському повстанні на Правобережжі; 1667 р. — І. Сірко здійснив похід у Крим, звільнив бранців; 1678 р. - участь у боях з турецько-татарськими військами під час другого Чигиринського походу; 1695 р. і 1696 р. - участь у Азовсько-Дні-провських походах російського та українського військ. Кошовий отаман Іван Сірко (? -1680 рр., уперше обраний кошовим отаманом у 1663 р.) успішно воював з турками і татарами (провів 55 битв і тільки три програв). 15 років поспіль І. Сірка обирали кошовим отаманом на Запорізькій Січі.

    Слобідська Україна в другій половині XVII ст.

    З 30-х років XVII ст. царський уряд усіляко заохочував українських переселенців на Слобожанщину (незаймані землі на схід від гетьманщини, на кордоні з Московією). У 1652 р. переселенці заснували м. Суми, а 1654 р. - м. Харків. Права українських поселенців, які мали скласти присягу російському цареві, закріплювалися царськими жалуваними грамотами. На початку колонізації російський уряд зберігав право українців на самоврядування.

    Адміністративно-полковий устрій Слобідської України. Слобожанщина була поділена на п’ять козацьких полків, які стали адміністративно-територіальними одиницями: Острогозький, Харківський, Сумський, Охтирський, Ізюмський. Полки поділялися на сотні. Посада полковника, який керував разом із полковою старшиною, була виборною і довічною. Особливістю адміністративно-полкового устрою Слобідської України була відсутність генеральної старшини і посади гетьмана. Слобідські полковники підпорядковувалися безпосередньо бєлгородському воєводі. Кількісний склад слобідських полків не був постійним. Реєстр усіх слобідських полків містив перелік козаків, які мали відбувати військову службу.

    © О.В. Буштрук. Історія України. Успішне ЗНО - ст. 33-39

  • Тестових завданнь для цієї статті немає :(

Наступна стаття:
Тема 05. Історія України наприкінці XVII - XVIII ст.

About | Privacy policy | Contacts
© Phoenicis Project 2012-2017
© Genix ЗНО 2019
support@genix.space