Тема 03. Історія України другої половини XVI - середини XVII ст.

  • У Великому князівстві Литовському феодально-кріпосницькі відносини юридично були оформлені Литовськими статутами (кодекси законів феодального права): 1529 р. - І Литовський статут; 1566 р. - II Литовський статут; 1588 р. - III Литовський статут (остаточне закріпачення українських селян).

    Люблінська унія 1569 р. 1 липня 1569 р. Польща і Велике князівство Литовське об’єдналися в одну державу - Річ Посполиту. Причини укладання унії сторонами: Польща - прагнення підкорити Велике князівство Литовське, об’єднати дві держави під владою одного монарха. Литва: 1) знекровлена Лівонською війною (1558 - 1583) з Московською державою, Литва прагнула полегшити свої воєнні тяготи, мати союзника для боротьби із супротивником; 2) литовська шляхта прагнула одержати такі самі привілеї, які мали польські шляхтичі. З української сторони унією були зацікавлені шляхтичі, які бажали в об’єднаній державі краще налагодити оборону від турецько-татарських набігів і покласти край збройним нападам на польсько-українському прикордонні; також прагнули поліпшити торгівлю з країнами Західної Європи, адже торгові шляхи пролягали через Польщу. Згідно з унією Волинь, Київщина, Брацлавщина та Підляшшя відійшли під владу Польщі. Наслідки унії для України: а) позитивні - у межах однієї держави об’єдналися більшість українських земель, що сприяло культурному і політичному згуртуванню українського народу, створювало передумови для перетворення його в націю; у Речі Посполитій запорізьке козацтво активно втягувалося в політичне життя і швидко стало самостійною політичною силою; в Україні розширилася мережа установ освіти, поширився вплив культури Західної Європи; б) негативні - згодом зросли повинності і податки для селян і міщан; українське населення зазнавало національно-релігійних утисків; відбувалася полонізація українських князів і шляхти - українське суспільство втрачало свою політичну еліту, національні традиції і культуру; українці потерпали від сваволі шляхти і коронного польського війська; Польська держава не змогла захистити українські землі від турецько-татарської агресії.

    Утворення козацької держави. Наприкінці 70-х - на початку 80-х років XVI ст. на дніпровському острові Томаківка виникла військова організація козаків. Запорізька Січ від самого початку свого існування була військово-політичною організацією республіканського типу (козацька республіка, мала назву Військо Запорізьке) з виборністю керівників, з рівним правом усіх козаків на участь у виборах, з неможливістю покріпачення козака будь-ким. Найвищим органом влади була Січова (Військова) рада, яка вибирала гетьмана (кошового) і січову військову старшину (суддя, писар, обозний, два осавули, перначний, бунчужний, хорунжий, булавний). Гетьман був головнокомандувачем, мав судову і виконавчу владу, політично представляв Військо Запорізьке під час переговорів і дипломатичних відносин. На раді кожний козак (крім новобранців) міг вільно висловити свою думку. На Січі існувала кошова система. На коші (січовому таборі) була військова скарбниця (військові кошти, припаси, цінності), а також символи козацької влади - клейноди (корогва, литаври, бунчук, булава, пернач, печатка).

    Січі українського козацтва. Томаківська Січ, початок 80-х років XVI ст. - 1593 р., заснована на о. Томаківка на Дніпрі, 1593 р. зруйнована кримськими татарами. Базавлуцька Січ, 1594 - 1638 рр. - на річці Базавлук - притоці Дніпра; після розгрому поляками козацько-селянських повстань у 1637 - 1638 рр. була зруйнована й перенесена на Микитин Ріг. Микитинська Січ, 1638 - 1652 рр. - район сучасного м. Нікополя, з цієї Січі бере початок війна під проводом Б. Хмельницького. Перенесена на о. Чортомлик. Чортомлицька Січ, 1652 -1709 рр. - на о. Чортомлик, тилова база армії Б. Хмельницького, зруйнована російськими військами за наказом Петра І у 1709 р. Кам’янська Січ, 1709 - 1711 рр., 1728 - 1734 рр. - район сучасного Канівського водосховища, знаходилася в турецьких володіннях, 1711 р. зруйнована російськими військами, 1728 р. відроджується після повернення козаків з Олешківської Січі. Олешківська Січ, 1711 - 1728 рр. - у володіннях кримського хана в урочищі Олешки (сучасний Херсон). У 1728 р. козаки повернулися в Кам’янську Січ. Нова Січ, 1734 -1775 рр. - заснована козаками у 1734 р. неподалік від старої Чортомлицької Січі. Знищена російськими військами генерала П. Текелія за наказом Катерини II у 1755 р. Задунайська Січ, 1775 - 1828 рр. - заснована козаками в турецьких володіннях (сучасна Одеська область). Азовське козацтво, 1828 р. - за домовленістю з Росією кошовий І. Гладкий перевів 1500 козаків на сторону Росії у результаті утворилося Азовське козацтво.

    Утворення реєстрового козацтва. Причини утворення польським урядом реєстрового козацтва: 1) прагнення залучити козаків на державну службу, використовуючи їх для захисту своїх південних кордонів; 2) бажання встановити над козаками контроль і в такий спосіб обмежити їхній вплив на українське суспільство й уникнути загострення відносин з Туреччиною та Кримським ханством; 3) намагання не допустити антипольських повстань у зв’язку з наслідками молдовського походу козаків на чолі з Іваном Підковою (1577 -1578). У 1572 р. польський король Сигізмунд II Август видав універсал: на службу було взято 300 козаків, ніяких особливих прав і привілеїв вони не мали. У 1578 р. за часів польського короля Стефана Баторія 600 козаків, найнятих на службу, було внесено до спеціального списку - реєстру. З 1582 р. реєстровці мали привілеї: незалежність від польської місцевої адміністрації, звільнення від державних податків і повинностей, окрім військової; підпорядкування своїй старшині; окремий суд, право на земельні володіння та дозвіл на промисли й торгівлю; платня за службу грошима (жолд); столицею реєстрового козацького війська стало м. Трахтемирів з монастирем неподалік від Києва; реєстровці отримали клейноди.

    Наростання національно-визвольної боротьби. Причини козацьких повстань кінця XVI ст.: 1) невдоволення реєстровців несвоєчасною видачею платні та порушенням майнових прав; 2) невдоволення «випищиків» - тих козаків, які опинилися поза реєстром унаслідок постійних його обмежень; 3) протести запорожців, викликані утисками нереєстровців; 4) загострення відносин між урядом Речі Посполитої та Запоріжжям через ухвалу польського сейму 1590 р. (право короля роздавати шляхті й магнатам українські землі, зокрема й ті, якими здавна користувалися козаки); 5) посилення виступів селян і міщан, масові втечі населення на Запоріжжя через поширення фільваркової системи господарства і запровадження кріпосного права на українських землях (1588 р., III Литовський статут).

    Повстання 1591 — 1593 рр. на чолі з К. Косинським. У січні 1593 р. - битва під П’яткою (Житомирщина), повстанці зазнали поразки. У травні 1593 р. повстанці спробували заволодіти Черкасами, К. Косинський загинув.

    Повстання 1595 — 1596 рр. на чолі з М. Шаулою та С. Наливайком. У травні 1596 р. - вирішальна битва в урочищі Солониці (Полтавщина). Повстанці капітулювали. Зрадники виказали С. Наливайка ворогові. Згодом ватажка повстання стратили у Варшаві.

    Наслідки та історичне значення козацьких повстань кінця XVI ст.: 1) повстання сприяли масовому покозаченню селян і міщан, а отже, різкому зростанню й посиленню козацтва; 2) козацтво перетворилося на велику суспільну силу, здатну боротися за свої права.

    Морські походи українських козаків (Доба героїчних походів). У 1606 р. запорожці взяли турецьку фортецю Варна, 1608 р. - Перекоп, 1609 р. напали на придунайські турецькі фортеці Ізмаїл, Кілію, Білгород та ш., 1614 р. козаки зруйнували Синоп і Трапезунд. Навесні 1615 р. запорожці з’явилися під мурами турецької столиці Константинополя. Спаливши портові споруди, вони повернули в море. Нарешті, 1616 р. козаки під проводом гетьмана П. Конашевича-Сагайдачного здобули і спалили головний невільничий ринок регіону Кафу. У 1620 р. козаки здійснили похід на Стамбул (Константинополь) на 200 човнах, потім здобули і спалили Варну. Ці події стали приводом для оголошення Туреччиною війни Речі Посполитій (Хотинська війна). У 1621 р. - битва під Хотином: 40 тис. козаків на чолі з гетьманом П. Конашевичем-Сагайдачним підійшли до міста-фортеці Хотин, щоб допомогти польському війську (35 тис. чоловік) Кароля Ходкевича. Бої тривали понад місяць. Турки зазнали поразки і в жовтні 1621 р. уклали мир з поляками. У бою під Хотином П. Сагайдачний одержав численні поранення і 22 квітня 1622 р. помер у Києві, куди був доставлений на лікування. Наслідки участі українського козацтва в Хотинській війні: спростована думка про непереможність Туреччини; запорожці здобули загальне визнання в Європі як хоробрі і мужні воїни.

    Національно-визвольні повстання українського народу 20 - 30-х років XVII ст. Причини повстань 20 - 30-х років XVII ст.: значна невідповідність між силою, авторитетом, впливом козацтва та його реальними правами й привілеями. У відповідь на утиски з боку Польщі козацтво, демонструючи свою незалежність, активізувало втручання в турецько-татарські справи, «випищики» з реєстру, що повернулися в шляхетські маєтки, відмовилися від виконання феодальних повинностей. Повстання під проводом М. Жмайла 1625 р.: польський уряд організував каральний похід проти українців. У битві біля Куруківського озера поляки зазнали відчутної поразки. Було укладено Куруківську угоду (1625): козацький реєстр збільшувався до 6 тис. чоловік; гетьмана над реєстровцями обирала загальновійськова рада й затверджував польський уряд; ті ж, хто не ввійшов до реєстру («випищики»), мусили повернутися до маєтків своїх власників; одна тисяча козаків мала постійно перебувати на Запоріжжі, щоб перешкоджати втечам селян; козаків зобов’язували не втручатися в релігійні справи, відмовитися від морських походів, не підтримувати зносин з іншими державами. «Тарасова ніч» 1630 р.: 20 травня 1630 р. козаки (під проводом гетьмана нереєстровців Тараса Федоровича на прізвисько Трясило) влаштували польським карателям бійню. Причини повстання: посилення суперечностей між реєстровцями і «випищиками»; зростання невдоволення українців через запровадження нового загальнодержавного податку; продовження конфліктів на релігійному ґрунті; погіршення становища через прибуття на Київщину польського карального війська. 29 травня 1630 р. підписано мирну Переяславську угоду, що підтверджувала умови Куруківеької угоди, але мала деякі доповнення (козацький реєстр збільшено до 8 тис. чоловік; козаки одержували право самі собі обирати гетьмана). Причини повстання 1635 р. на чолі з Іваном Сулимою: постанова польського сейму «Про припинення козацької сваволі» (лютий 1635 р.) - чергова спроба ліквідувати козацтво. Як наслідок - введення польського коронного війська на територію Наддніпрянщини; завершення будівництва (середина літа 1635 р.) фортеці Кодак, де розмістилася польсько-шляхетська залога, щоб перешкоджати втікачам на Запоріжжя. Це вкрай обурило запорожців, які обрали гетьманом Івана Сулиму. У серпні 1635 р. запорожці захопили фортецю Кодак. Поляки почали похід проти козаків, серед яких зростало невдоволення через брак харчів і палива. Зрадники схопили ватажка та його найближчих помічників і виказали полякам. Національно-визвольне повстання 1637 - 1638 рр. під керівництвом П. Павлюка (Бута), Я. Острянина, Д. Гуні: І етап 1637 р. - повстання під проводом Павла Павлюка (Бута). Привід до повстання - перегляд урядом реєстру Війська Запорізького, вилучення з нього всіх «неблагонадійних» козаків. 6 грудня 1637 р. відбулася основна битва під Кумейками. Повстанці зазнали поразки.

    1 березня 1638 р. польський сейм ухвалив постанову «Ординація Війська Запорізького реєстрового, що перебуває на службі Речі Посполитої»: йшлося про потребу застосування проти повстанців військової сили; позбавлення козаків права обирати старшину; зменшення реєстру до 6 тис. чоловік; заборона під загрозою смерті будь-кому приходити на Запоріжжя без дозволу урядового комісара; заборона козакам селитися в містах, крім Черкас, Чигирина, Корсуня; два полки реєстровців, застуйаючи один одного, мали постійно стояти на Запоріжжі. II етап - 1638 р. - повстання козаків під проводом Якова Острянина, Дмитра Гуні, Карпа Скидана. Виступи успіху не мали. Козацька старшина пристала на умови, запропоновані польським урядом на основі «Ординації Війська Запорізького...». Основні підсумки повстань 20 - 30-х років XVII ст.: 1) польський уряд не спромігся ліквідувати українське козацтво як стан; 2) козацтво не зреклося прагнення вибороти волю; 3) повстання 30-х років, попри їхню стихійність і незавершеність, засвідчили, що козацтво було провідною верствою українського суспільства, користувалося підтримкою всього населення; 4) повстання 1637 — 1638 рр. вирізнялося серед інших: уперше його керівники звернулися до всього населення із закликами підтримати козаків визволити Україну від гніту Речі Посполитої, позбутися національно-релігійних утисків тощо; 5) десятиліття «золотого спокою» 1638 — 1648 рр. для України стало часом гуртування й накопичення сил перед новим етапом національно-визвольної боротьби.

    Церковне життя в другій половині XVI ст. У XVI ст. із входженням українських земель до Речі Посполитої почалося гостре суперництво православних християн (ними здебільшого були українці) і католиків (поляків). Православ’я в Україні переживало кризу. У другій половині XVI ст. боротьба між церквами загострилася. На захист православ’я стали деякі українські магнати: гетьман Григорій Ходкевич, який дав притулок у своєму маєтку Заблудове московському першодрукареві Івану Федоровичу (Федорову); князь Костянтин Острозький у 1578 р. у своєму маєтку в Острозі заснував Слов’яно-греко-латинську академію - першу вищу школу в Україні.

    Православні братства. Причини виникнення: прагнення православних міщан протистояти національно-релігійним утискам, наступу католицизму. Перші братства виникли у Львові: 1542 р. - Благовіщенське, 1544 р. - Миколаївське. 11 січня 1586 р. антіохійський і всього Сходу патріарх Іоаким благословив заснування братства при церкві Успенія у Львові (надав право ставропігії — автономності, залежності безпосередньо від патріархів, доручив нагляд за єпископами та духовенством). Братство відкрило у Львові друкарню, братську школу (засновники - Юрій Рогатинець і Дмитро Красовський). Братства засновували шпиталі, допомагали удовам і сиротам. Братчики протистояли наступу чиновників, католицтва та унії, намагалися об’єднати сили визвольного руху проти Речі Посполитої.

    Реформаційні і контрреформаційні рухи в Україні. У другій половині XVI ст. в Україні поширилася одна з течій протестантизму - соцініанство (за ім’ям засновника Фауста Соціна). Ця течія протестантизму ігнорувала народні маси, була особливо популярною на Волині, наприкінці XVI ст. — у Києві, у першій половині XVII ст. — на Житомирщині. Перехід української шляхти до протестантизму не був масовим. Не знайшов особливої підтримки протестантизм також у середовищі міщан, для селян - був чужим і незрозумілим. Початки Контрреформації - католицької реформи церковного життя - із середини XVI ст. За посилення ролі католицької церкви боровся Орден єзуїтів. В Україні єзуїти розгорнули свою діяльність після Люблінської унії 1569 р.: заснували єзуїтські навчальні заклади — 1571 р. колегію в Ярославлі, школи у Львові, Кам’янці-Подільському, Луцьку, Вінниці, Перемишлі, Острозі, Фастові, Новгород-Сіверському; 1593 р. - Замойську академію - навчальний заклад вищого типу. Єзуїти прагнули збільшити кількість прихильників католицизму.

    Церковні собори в Бресті 1596 р., утворення української греко-католицької церкви. Після укладання Люблінської унії 1569 р. популярність ідей уніатства (об’єднання католицької і православної церков) у Речі Посполитій посилилася. В Україні, розуміючи складність ситуації, в якій опинилася рідна церква, православне вище духівництво, шляхта і магнати дедалі більше схилялися до ідеї об’єднання з римо-католицькою церквою. Через цю унію вони сподівалися досягти єдності українського народу. Остаточні рішення щодо унії мав винести церковний собор (призначено на 6 жовтня 1596 р. у м. Бересті, нині в Білорусі). До Берестейського собору готувалися не тільки прихильники унії, але й її противники. Не дійшовши зїюдй навіть щодо спільного засідання, кожна із сторін 8 жовтня 1596 р. розпочала свій окремий собор. Прихильники унії (вищі церковні ієрархи, частина магнатів і шляхти, частина міщан) зібралися в Бересті в церкві Св. Миколая, затвердили рішення про утворення уніатської (греко-католицької) церкви. Противники унії (парафіяльні священики, селяни, церковні братства) - зібралися в Бересті у палаці князя К. Острозького. Засудили унію і владик-відступників. Наслідки унії для України: православна церква в Україні, попри велику кількість прихильників, залишилася поза законом. Противники унії висловили твердий намір усіма силами боротися проти неї.

    Вплив Берестейської унії на розвиток церковного життя в Україні. Після Берестейської унії 1596 р.: 1) українське суспільство розкололося, православні виступали не тільки проти католиків, але й проти уніатів; 2) кількість уніатів (греко-католиків) збільшувалася, головним чином, у Галичині, де був сильнішим тиск католицизму; 3) греко-католицька церква не була зрівняна в правах з католицькою; 4) греко-католики, очолювані митрополитом (після смерті першого голови цієї церкви Михайла Рогози на початку XVII ст. став митрополит Іпатій Потій), почали силою відбирати у православних храми і монастирі та віддавати їх до рук уніатських єпископів; духовні посади обіймали виключно греко-католики, а православних священиків силоміць змушували зрікатися своєї віри; 5) почалося взаємне переслідування українців-православних і українців-греко-католиків.

    Відновлення православної ієрархії. Боротьбу за відновлення прав православної церкви, очолили братства, діяльністю яких опікувалися запорожці. За підтримки козацтва 1615 р. у Києві було засноване Богоявленське братство, до якого вступив гетьман П. Конашевич-Сагайдачний з усім Військом Запорізьким. 1620 р. за сприяння П. Сагайдачного було відновлено вищу православну ієрархію (у сан київського митрополита було висвячено Іова Борецького).

    Легалізація (офіційне визнання) православної церкви. Польський король Владислав IV офіційно визнав православну віру: 1632 р., «Статті для заспокоєння руського народу» - за православними визнавалися право мати свого митрополита та єпископів, свобода богослужіння, право споруджувати церкви і шпиталі, засновувати школи, друкарні та братства; визначалися умови розв’язання суперечок між православними і греко-католиками щодо церков і земель.

    Митрополит Петро Могила (1596(97) - 1647). У 1632 р. Київським митрополитом став Петро Могила (за його часів Київська митрополія була найбільш самостійною та авторитетною за період XIII - XVIII ст.), який здійснив заходи щодо впорядкування церковного життя: 1) запроваджено постійний нагляд за дисципліною духівництва, порядком богослужіння тощо; 2) обов’язковим стало проголошення виховних проповідей для парафіян у неділі та свята; 3) у богослужінні запроваджено українську мову замість церковнослов’янської, яка була не зовсім зрозумілою українцям; 4) обмежено права магнатів втручатися в церковні справи на території своїх маєтків; 5) збільшено кількість і оновлено зміст церковних книжок (основним центром книгодрукування стала друкарня Києво-Печерської лаври); 6) Українській православній церкві поверталися майно і землі; 7) відновлено духовні святині православ’я: реставровано Софійський собор, Десятинну церкву, церкву Спаса на Берестові, Михайлівську церкву Видубицького монастиря та багато інших; 8) для підвищення культурно-освітнього рівня православних священиків 1632 р. створено Києво-Могилянську колегію.

    Культура України в другій половині XVI - першій половині XVII ст. Основою розвитку культури були традиції і духовна спадщина Київської Русі. Але українська культура зазнала впливу польської культури, завдяки якій на наших землях поширювалися ідеї гуманізму і Реформації.

    Розвиток освіти і друкарства у XVI ст. - першій половині XVII ст. При братствах засновувалися школи (перша при Львівському братстві 1586 р.), бібліотеки, друкарні (1547 р. у Львові Іван Федорович видав друкований підручник для навчання грамоті - «Буквар» і богослужебну книгу Апостол; 1581 р. в Острозі - справжній шедевр серед стародруків - Острозьку біблію). Почали з’являтися переклади церковних текстів простою мовою: Пересопницьке Євангеліє (1556 — 1561) — перша відома книга Святого Письма, перекладена тогочасною книжною українською мовою, Крехівський Апостол (60-ті роки XVI ст.), Волинське Євангеліє (1571). У 1615 р. відкрито братську школу в Києві (засновник - архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький, перший ректор - Йов Борецький), а також друкарню Києво-Печерської лаври (Є. Плетенецький). Найуславленішим виданням цієї друкарні був «Требник» Петра Могили (1646). У 1631 р. виникла Лаврська школа в Києві (засновник - архімандрит Києво-Печерської лаври Петро Могила). 1632 р. об’єдналися Київська братська і лаврська братська школи. Таким чином утворилася Києво-Могилянська колегія.

    Полемічна література. Наприкінці XVI - у першій половині XVII ст. в Україні поширилася полемічна література. Видатні полемісти: Іван Вишенський («Послання до єпископів»), Герасим Смотрицький («Ключ царства небесного» і «Календар римський новий», 1578 р.), Мелетій Смотрицький («Тренос» («Плач»), 1610 р.); Стефан Зизаній («Казання святого Кирила, патріарха єрусалимського», 1595 - 1596 рр.); Іпатій Потій («Унія, або Виклад попередніх артикулів...», 1595 р.); Йов Борецький («Протестація», 1621 р.).

    © О.В. Буштрук. Історія України. Успішне ЗНО - ст. 26-31

  • Тестових завданнь для цієї статті немає :(

Наступна стаття:
Тема 04. Історія України середини XVII ст. - 80-х років XVII ст.

About | Privacy policy | Contacts
© Phoenicis Project 2012-2017
© Genix ЗНО 2019
support@genix.space