День 06. Українські землі в другій половині XVI - першій половині XVII ст.

  • Релігійне життя в Україні першої половини XVII ст. характеризувалося такими рисами:

    • протистоянням двох основних течій у християнстві — католицизму та православ’я;
    • впливами Реформації (церковно-релігійний рух в Європі за повернення до Біблійних першоджерел та проти розкоші богослужінь, індульгенцій у католицькій церкві; ідеолог Лютер) та Контрреформації (боротьба католицької церкви проти реформаційних течій та діяльність по зміцненню католицької віри, відновлення позицій церкви; провідник чернечий орден єзуїтів);
    • прагненням правлячих кіл Речі Посполитої ополячити та Окатоличити населення шляхом дискримінаційної політики щодо православної церкви. Це проявилося в застосуванні так званого права патронату (право подавання): польські королі, порушуючи принципи виборності церковних ієрархів, призначали на посади архімандритів (настоятелів монастирів) та єпископів світських осіб, роздавали духовні посади за гроші; магнати (великі землевласники) та шляхта мали прав)о власності на засновані на їхніх землях православні церкви та монастирі (могли продавати, дарувати, здавати в оренду), також призначали священиків, часто всупереч уподобанням місцевої громади.

    Православна церква переживала глибоку кризу: зменшилась чисельність освіченого духовенства, скоротились земельні церковні володіння. Перейшовши до католицизму (це давало можливість зайняти державні посади, зберегти земельні володіння), представники 40 православних магнатських родів залишили церкву без матеріальної та фінансової підтримки. Православні храми часто грабувалися або просто закривалися. Втручання світських осіб у релігійне життя часто призводило до збройних сутичок за ту чи іншу парафію.

    Прагненням частини православного духовенства (митрополит Михайло Рогоза, єпископи Іпатій Потій, Кирило Терлецький) та православних магнатів (князь Костянтин Острозький) досягти компромісу з польською владою та подолати кризу православної церкви шляхом укладання церковної унії та утворення нової церкви, яка б підпорядковувалася Папі Римському й зберігала грецький обряд, права Київської митрополії. За унію виступав і польський єзуїт Петро Скарга.

    Утворення патріаршества у Москві (1589) прискорило пошук шляхів об’єднання церков в Україні: православні владики (митрополит Михайло Рогоза, єпископи Кирило Терлецький, Іпатій Потій, Гедеон Балабан) підписали декларацію про згоду на унію. Заручившись підтримкою польського короля Сигізмунда III щодо гарантій непорушності православних церков та єпархій, літургій, обрядів, звичаїв, єпископи Іпатій Потій і Кирило Терлецький восени 1595 р. поїхали до Риму домагатися визнання Папою Климентієм VII свого верховенства над Київською митрополією. Папа не затвердив подані ними «33 пункти (статті) унії», а запропонував на урочистому засіданні конгрегації кардиналів підписати унію на своїх умовах.

    У жовтні 1596 р. у м. Бересті (м. Брест, Білорусь) було скликано церковний собор для вирішення питання про прийняття церковної унії. Із самого початку стався розкол на непримиренні табори: прихильників та противників (єпископи Гедеон Балабан, Михайло Копистенський, Костянтин Острозький (змінив ставлення до об’єднання церков)) унії. Відтак паралельно у м. Бересті відбувалося два собори, які декілька днів зверталися з посланнями один до одного із закликами до переходу на свій бік, але безрезультатно. Православні учасники соборів прокляли уніатів. Останні прийняли унію та піддали прокляттю супротивників. Король та його уряд повністю підтримали рішення собору греко-католиків.

    Умови Берестейської унії:

    • прийняття католицької догматики (засади віровчення) про Чистилище, про походження Духа Святого від Бога-Отця та Бога-Сина (православні визнають, що Дух Святий походить лише від Отця);
    • визнання зверхності Папи Римського як першоієрарха всієї християнської церкви;
    • збереження православної візантійської обрядовості та юліанського календаря (у лютому 1592 р. Папа Григорій XIII провів календарну реформу, якою ліквідував відставання календарного часу від астрономічного, яке в XVI ст. складало 10 днів);
    • проведення богослужінь старослов’янською мовою;
    • виборність митрополита, єпископів з подальшим затвердженням світською владою;
    • збереження за нижчим духовенством права одружуватися (у католиків існує целібат - неодруження);
    • зрівняння у правах греко-католицького і католицького духовенства (звільнення від сплати податків, надання єпископам прав сенаторів, право обіймати державні посади).

    Головними наслідками Берестейської унії було утворення Української греко-католицької церкви (уніатської), розколу в українському суспільстві, століття боротьби між православними та уніатами, продовження наступу на православ’я, окатоличення та  ополячення. Відразу ж після Берестейського церковного собору унію прийняли з 8 єпархій 6: Київська, Володимиро-Берестейська, Турово-Пінська, Луцька, Холмська, Полоцька; Перемишльська та Львівська - прийняли її згодом). Але не відбулося й фактичного зрівняння у правах католиків та греко-католиків.

    Вплив Реформації, наступ католицизму та ополячення, а також ідея об’єднання церков стали передумовами розгортання гострої церковної суперечки (полеміки). Представники різних поглядів висловлювали свої думки в літературних творах, які називають полемічними. Така література особливого розвитку набула після Берестейської церковної унії. Поштовхом для розгортання полеміки стала книга польського публіциста - єзуїта Петра Скарги «Про єдність церкви Божої» (1577), у якій автор переконував, що істинною є лише одна церква - римо-католицька. Відповіддю на неї була книга православного письменника-полеміста Герасима Смотрицького «Ключ Царства Небесного...» (1587).

    Братський рух в Україні у XVI ст. пов’язаний з поширенням діяльності громадсько-релігійних об’єднань міщан при церквах - братств, які виникають під впливом поширення ідей Реформації в українських землях, посилення процесів полонізації та окатоличення; кризового стану православної церкви. Спочатку вони мали релігійно-благодійницький характер (дбали про храми, школи, церковні урочистості), а з кінця XVI ст. вони розгорнули широку культурно-освітню діяльність: відкривали школи, друкарні, збирали бібліотеки, обстоювали право міських громад брати участь в управлінні церковними справами й контролі за діяльністю єпископів.

    Найбільшими братствами були: Львівське Успенське братство (1586), Київське Богоявленське братство (1615), Луцьке Хрестовоздвиженське братство (1617).

    Найавторитетнішим було Львівське братство, якому у 1586 р. антіохійський патріарх Йоаким затвердив Статут (його статті надавали право зверхності над іншими братствами та надавалися повноваження щодо контролю за духівництвом). Незабаром братство домоглося ставропігії - права підкорятися не своїм єпископам, а безпосередньо патріархові (відтоді братство стало називатися ставропігійним). У тому ж 1586 р. за системою «семи вільних мистецтв» (граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика) розпочалося навчання у Львівський братській школі. Львівське братство також надало притулок і матеріально підтримало московського першодрукаря Івана Федорова, який, рятуючись від переслідувань, емігрував на литовсько-українські землі, видав перші відомі книгодруки в Україні Апостол (1574) і «Буквар» (1578), а також підручник грецької мови для слов’ян «Адельфотес» (1591). Братство фінансувало й архітектурне будівництво у Львові.

    У XVII ст. значну роль у національно-культурному житті України відіграє Київське братство, засноване в 1615 р. при Богоявленському монастирі на Подолі. Крім міщан, духовенства (І. Борецький, 3. Копистенський) до нього ввійшли запорозькі козаки на чолі з гетьманом П. Конашевичем-Сагайдачним. Багата київська міщанка шляхетського роду Галшка Гулевичівна заповіла братству свій двір і значні кошти, на які було побудовано школу та утримувався Богоявленський монастир.

    Важливе значення для діяльності Київського братства мала підтримка з боку митрополитів Іова Борецького (був ректором братської школи) та Петра Могили (домігся від короля статусу вищої школи для об’єднаної лаврської та братської школи - Київської колегії (основа майбутньої Києво-Могилянської академії)).

    На початку XVIII ст. братства занепали та перетворилися на виключно церковні організації, які дбали про збереження церков, відправу богослужінь.

    Історичне значення братств: форма духовного (ідеологічного) протесту українського народу в умовах полонізації та окатоличення, забезпечивши збереження етнічної самосвідомості українців.

    Відновлення православної ієрархії. Церковні реформи Петра Могили. Негативне ставлення католицького духовенства до Української греко-католицької церкви, широка народна підтримка православ’я сприяли формуванню в середовищі вищого духовенства ідеї відновлення Київської митрополії або навіть утворення окремого Руського (Київського) патріархату. Активну участь у нарадах православних владик щодо відновлення православної ієрархії брав гетьман П. Конашевич-Сагайдачний. Саме його політична вага (за

    ним стояло козацтво) стала вирішальним чинником у прийнятті єрусалимським патріархом Феофаном (перебував у Києві проїздом з Москви) у 1620 р. рішення про таємне висвячення шести православних єпископів і митрополита, яким став ректор Київської братської школи Іов Борецький (1620—1631), що забезпечило відновлення православної ієрархії (означало відновлення митрополії).

    Польський уряд розцінив відновлення митрополії як державний заколот, а патріарха, митрополита та єпископів оголосив зрадниками. Захист останнім було гарантовано запорозьким козацтвом.

    Складне міжнародне становище Польської держави, намагання схилити на свій бік козацтво та православне духовенство змусило в 1632 р. польського короля Владислава видати «Пункти заспокоєння руського народу», яким було узаконено поділ церков, існування двох митрополитів: уніатського Й. Рутського та православного П. Могили (1632—1647), визначалися умови для розв’язання поземельних конфліктів.

    Велике значення для подолання кризового стану та подальшого розвитку православної церкви мали реформи митрополита Петра Могили:

    • митрополит сприяв піднесенню освіти серед православного духовенства (1632 р. — ініціював об’єднання Києво-братської та Лаврської (заснована митрополитом у Києво-Печерській лаврі у 1631 р.) шкіл у Києво-Могилянський колегіум);
    • домігся, щоб призначення на єпископські кафедри здійснювалися тільки за згодою митрополита;
    • посилив контроль за дисципліною духовенства (для рядових священиків запроваджено посади протопопів та візитаторів; для монастирів та єпископів - митрополичого намісника);
    • створено церковно-судовий орган Митрополичу консисторію;
    • митрополит доклав зусиль щодо обмеження свавільного втручання у життя парафій магнатів та шляхти, забезпечив повернення храмів та земельних володінь церкві;
    • зобов’язав священиків у неділю та на свята виголошувати проповіді народною мовою;
    • налагодив взаємини з братствами;
    • запровадив щорічні скликання єпархіальних церковних соборів;
    • провів реставрацію та відбудову зруйнованих церков (у т.ч. досліджено залишки руїн Десятинної церкви);
    • значну увагу було приділено розробці догматики церковного життя: у 1643 р. упорядкований П. Могилою Катехізис, або «Православне ісповідання віри» (стислий виклад християнського віровчення) було схвалено всіма східними патріархами; 1646 р. - митрополит видав «Требник» із правилами й молитвами всіх православних обрядів.

    Час, протягом якого Петро Могила очолював Українську православну церкву, називають Могилянською добою.

    Реформаційні та контрреформаційні рухи в Україні. 

    Протестантизм, що виник у ході Реформації, набув поширення в Україні у різних формах: лютеранстві, кальвінізмові, социанстві. Перші протестантські громади виникають в 30-40-х роках XVI ст. на Закарпатті, Холмщині та Підляшші. Українські магнати підтримували кальвінізм, бо він виступав за дешеву церкву, ліквідацію церковного землеволодіння. 

    Значну популярність на Волині мав проповідник Феодосій Косой, який критикував церкву за її багату обрядовість, відхід від ідей та принципів первісного християнства. Але в цілому протестантизм не знайшов широкої підтримки ні у шляхти, ні у міщан, а для селян він узагалі був чужим і незрозумілим. Вплив Реформації в Україні проявився насамперед у перекладі Святого Письма (1556-1561 рр. - Пересопницьке євангеліє) староукраїнською мовою.

    Неприйняття протестантизму на українських теренах Речі Посполитої пояснюється також наступом Контрреформації, головною ударною силою якої став чернечий орден єзуїтів («Товариство Ісуса» - захист католицизму шляхом поширення релігійної освіти).

    У 70-80-ті роки XVI ст. під егідою єзуїтів в Острозі, Луцьку, Києві, Овручі, Вінниці виникають католицькі освітні заклади - колегії (1574 р. — перша колегія єзуїтів у м. Ярославлі).

    Розвиток культури й освіти другої половини XVI — першої половини XVII ст. визначався відчутним впливом Відродження, Реформації та гуманізму.

    Протягом другої половини XVI - першої половини XVII ст. при написанні та друкуванні книг використовували два різновиди української мови - літературну староукраїнську (або, як тоді називали, просту мову) та мову слов'яноруську (українську церковнослов’янську). Слов’яноруською писалися церковні твори, проте були й винятки. Першою відомою книгою Святого Письма, написаною староукраїнською мовою, є Пересопницьке євангеліє (1556—1561).

    Освіту здобували у братських школах, єзуїтських колегіях, Острозькій академії (перша вища слов'яно-греко-латинська школа у східнослов’янських землях, заснована близько 1576 р. у маєтку К. Острозького, першим ректором був Г. Смотрицький), Києво-Могилянській колегії (1632).

    Розвиток освіти був напряму пов’язаний із книговиданням. В Україні першим із відомих друкарів вважався Іван Федорович (Федоров), який у Львові 1574 р. видав богослужбову книгу Апостол та в 1578 р. перший підручник грамоти Буквар.

    У 80-ті роки XVI ст. центром друкарства став Острог: «Новий Заповіт» (1580); Острозька біблія (1581).

    До середини XVII ст. в Україні діяло 25 друкарень. У 1615 р. Єлисей Плетенецький заснував друкарню у Києво-Печерській лаврі, в якій було видано «Часослов» (1616), мовоз-навчу працю Мелетія Смотрицького «Граматика» (1619) та перший український словник на 8 тисяч слів Памви Беринди «Лексикон славенороський» (1627); «Тератургім» (про історію Києво-Печерської лаври) монаха Афанасія Кальнофойського (1638) та ін.

    Провідне місце у літературі XVI ст. належить творам релігійного змісту. Однак розвивалися й інші напрямки. Видатними українськими поетами вважалися Севастянн Кленович (твір «Роксоланія») та Станіслав Оріховський (писали свої твори польською і латинською мовами).

    Наприкінці XVI - у першій половині XVII ст. набуває розвитку полемічна література. Найвідомішими полемістами були Мелетій Смотрицький, Іван Вишенський, Герасим Смотрицький, Василь Суразький, Стефан Зизаній, Христофор Філалет, Захарій Копистенський, Клірик Острозький, Юрій Рогатинець.

    Основними пам’ятками історичної літератури того часу були літописи: Густинський літопис (висвітлюється стародавня історія слов’ян, період Київської Русі - аж до 1598 р., коротка історія українського козацтва), місцеві літописи (Острозький, Київський, Львівський).

    У 20-х роках XVII ст. виник український «Хронограф», в якому відображено боротьбу проти татарського поневолення, висвітлено політичну історію Литви, України і Московської держави у ХУ-ХУІ ст.

    Відбувався процес становлення професійної музики, обов’язковими предметами у школах стали церковний спів по нотах та музична грамота. З XVI ст. у церквах практикувалося виконання кантів (багатоголосий спів), зароджується світська інструментальна музика (музичні інструменти - кобза, ліра, бандура), військова музика, продовжують розвиватися історичні пісні і думи.

    На початку XVII ст. в Україні набуває поширення шкільна драма (сценаристами, акторами були учні братських шкіл, Києво-Могилянської колегії), між частинами якої у перервах для відпочинку глядача ставилися інтермедії (невеличкий розважальний драматичний твір).

    Зароджується народний мандрівний ляльковий театр - вертеп. Авторами і виконавцями (ляльководами, співаками, інструменталістами) спектаклів були також учні братських шкіл і колегіумів.

    До шедеврів церковного малярства XVI - першої половини XVII ст. належать Ікона Успіння Богородиці перемишльського маляра Олексія Горошковича (1547), іконостас П’ятницької церкви у Львові, іконостас Успенської церкви у Львові (художники Ф. Сенькович, М. Петрахнович, перша половина XVII ст.). 

    Розвивається портретний живопис: портрет руського воєводи Яна Даниловича (перша половина XVII ст.), портрет Криштофа Збаражського (після 1622 р.), «Невідомий у червоній шубі» (перша половина XVII ст.). До пам’яток історичного малярства належать композиція «Рокош під Сандомиром», баталія «Битва під Клушино» з костьолу в Жовкві.

    Розвиток гравюри (вид графічного мистецтва, де зображення створюється шляхом контрастного друку з рельєфних поверхонь або через трафарет) був пов’язаний із друкарством. Перші гравюри випущені як ілюстрації до Апостола 1574 р. (гравюра із зображенням євангеліста Луки) та «Віршів на жалісний погреб шляхетного лицаря Петра Конашевича-Сагайдачного».

    3 поширенням магдебурзького права з’являється планомірна забудова міста, панівним стилем в архітектурі XVI ст. був ренесанс. Пам’ятками церковної і світської ренесансної культури (переважно у Львові) є каплиця Трьох Святителів, Успенська церква, будинок Корнякта, вежа Корнякта та Чорна кам'яниця (будинок із каменю). Відомою пам’яткою є також дерев’яна церква Зішестя Святого Духа в Потеличі (Львівщина). Серед оборонних споруд найвідомішими є Острозький та Меджибізький замки.

    Протягом першої половини XVII ст. у оборонних спорудах використовуються бастіонні укріплення (вежі виносилися вперед оборонних стін): замки Збаража та Підгірців (1635-1640 рр. - Львівщина). Зразком тогочасних мурованих споруд є також Троїцький Межиріцький монастир-фортеця поблизу Острога.

  • Братства - релігійно-громадські організації при православних парафіях в Україні та Білорусі XVT-XIX ст.

    Єзуїти (від лат. Iesus - Ісус) - католицький чернечий орден «Товариство Ісуса», створений для зміцнення католицької церкви і влади Папи в усьому світі.

    Іконостас — стіна з ікон у храмі східного (візантійського) обряду, яка відокремлює вівтар від центральної частини.

    Гуманізм - течія в західноєвропейській культурі епохи Відродження, яка сповідувала право людини на щастя в житті, вільний вияв природних почуттів і здібностей. 

  • Михайло Рогоза (1540-1599) — православний митрополит Київський, Галицький і всієї Русі (з 1589), а з 1596 - митрополит уніатської (греко-католицької) церкви. Іпатій Потій (1541-1613) - визначний український письменник-полеміст, греко- католицький митрополит.

    Йосип-Вельямін Рутський (1574-1637) - митрополит греко-католицької церкви (з 1613 p.), виступив активним її реформатором, закріплюючи українські звичаї.

    Іое Борецький (1560-1631) - український церковний, політичний діяч, автор ряду творів полемічної літератури.

    Петро Могила (1596-1647) - київський митрополит, виступив з проектом про створення руського патріархату.

    Іван Федорович (Федоров) (р. н. невід. - 1583) - видатний друкар і книговидавець.

    Смотрицький Герасим Данилович (р.н. невід. - 1594) - письменник, педагог, культурно-освітній і громадський діяч, перший ректор Острозької академії, автор полемічних трактатів «Ключ царства небесного», «Календар римський новий» (1587).

    Вишенський Іван (н. між 1545—1550 - після 1620) — видатний український письменник-полеміст, чернець. У творах «Обличеніє діявола-миродержца», «Послание к утекшим от православія єпископам», «Порада о очищенію церкви» та ін. критикував Берестейську унію, тогочасний церковний і світський лад.

  • 1556-1561 рр. - Пересопницьке євангеліє.

    1581 р. - вихід Острозької біблії.

    1576-1578 рр. - заснування князем К. Острозьким вищої школи у м. Острозі.

    1574 р. - вихід першодруків Апостола І. Федоровича.

    1596 р. - церковні собори у Бресті.

    1620 р. - відновлення вищої православної ієрархії.

    1632 р. - заснування Києво-Могилянського колегіуму; прийняття польським сеймом «Пунктів заспокоєння руського народу».

    1646 р. - вийшов у світ «Требник» П. Могили.

  • Тестових завданнь для цієї статті немає :(

Наступна стаття:
День 07. Українські землі в другій половині XVI - першій половині XVII ст.

About | Privacy policy | Contacts
© Phoenicis Project 2012-2017
© Genix ЗНО 2019
support@genix.space