День 04. Політичний устрій, соціально-економічний, культурний розвиток Київської Русі та Галицько-Волинської держави у IX-XIV ст.

  • Політичний устрій Київської Русі та Галицько-Волинської держави визначають як монархо-федеративний. Найвища влада належала князю: опікувався законодавством, судом, військом, здійснював представництво на міжнародній арені. Найвпливовішим був київський князь (Великий князь), якому підкорялись інші князі (удільні князі). Така система відносин називалася васалітетом.

    При князях існували ради (дорадчі функції), до яких входили найвпливовіші дружинники, бояри, вище духівництво. Кількісне переважання бояр визначили їхню назву - боярські ради.

    Для обговорення важливих питань (захист від кочовиків, упорядкування законодавства) скликалися з'їзди князів.

    Управління у містечках, збирання данини, суд, забезпечення порядку покладалося на тисяцьких і посадників.

    Адміністративно-територіальний поділ держави здійснювався за схемою: князівство —> уділ —> волость —> верв (сільська община).

    Соціальна структура Київської Русі та Галицько-Волинської держави складалась із привілейованого та непривілейованого населення. На вершині соціальної піраміди стояли князі. До привілейованих верств належали також бояри (колишня родоплемінна знать та дружинники), дружинники (професійні воїни, що отримували за службу гроші або земельні наділи у користування (умовне землеволодіння)), духовенство (чорне (ченці) та біле (священики)) - найосвіченіша на той час суспільна верства. Середину соціальної ієрархії займали міська заможна верхівка, ремісники й купці.

     Нижчі щаблі посідали вільні верстви:

    • селяни-смерди (вільні-землероби, що мали власне господарство та сплачували данину),
    • наймити (особисто вільні, але, не маючи власного господарства, наймалися на роботу),
    • ізгої (особи, позбавлені звичного суспільного становища (князі без князівства, смерди без землі тощо)); 
    тимчасово залежні: 
    • закупи (відробляли борг, тобто працювали за «купу»), 
    • рядовині (виконували умови договору («ряду») на певний вид робіт); 
    повністю залежні або невільні:
    • челядь (слуги, стайничі, кухарі, що працювали у господарському дворі феодала), 
    • холопи (селяни, які розорилися або не могли виконати взяті зобов’язання за договором,  cтавали особисто залежними від землевласника).

    Основною формою землеволодіння було вотчинне (або феодальне). Володарями були князі, бояри, дружинники. Незначна частина земель, частка яких постійно скорочувалася, знаходилася у руках сільської громади. Селяни, що проживали на вотчинній землі (феоді), віддавали частину продукції - натуральну ренту (оброк) або певний час працювали на землевласника - відробіткова рента (підробітки). Пізніше згадані види данини замінювалися грошовим податком. 

    Існувала також особлива повинність - повоз (постачання коней та транспорту для потреб князя). Відбулася також певна еволюція у формах збирання податку: подимне (від кожного будинку-двору) —> від рала (з кожного земельного наділу). Після хрещення Русі було встановлено податок на користь церкви - десятину (1/10 від частки земельних угідь або всіх інших доходів).

    Провідним заняттям руського населення було сільське господарство, що складалося з таких господарських занять, як: 

    • рільництво із застосуванням плуга; вирощували ячмінь, овес, згодом пшеницю та жито;
    • городництво (вирощували капусту, ріпу, огірки, гарбузи, часник, моркву, буряки, цибулю);
    • тваринництво (розводили велику рогату худобу, свиней, овець); 
    • сільськогосподарські промисли (мисливство, рибальство, бджільництво).

    Провідною галуззю ремісничого виробництва був видобуток заліза (залізоробне), розвинутими ремеслами також були металообробка, художнє литво, гончарство, склоробство (з ХІІ-ХІІІ ст.), золотарство (вироблення прикрас). За формою власності ремесло було державне (організатором виступала князівська влада), вотчинне (у господарстві феодала працювали залежні ремісники).

    Розвивалася внутрішня і зовнішня торгівля. Купці з XI ст. виділяються в окрему соціальну групу. Найважливішими торговими шляхами були «із варяг у греки», «шовковий», «Залозний», «Соляний», «із немец у булгари».

    Для здійснення торгівельних операцій використовувалися монети інших держав (здебільшого арабські); срібні зливки усталеної маси й форми - «гривні» (були різновиди: київська, чернігівська, новгородська); монети - срібники і злотники (карбували Володимир Великий, Святополк Володимирович, Ярослав Мудрий); у ХІІ-ХІІІ ст. набули поширення «шкіряні гроші» - шкури білки й куниці (куни).

    Осередками ремесла й торгівлі були найбільші міста: Київ, Чернігів, Переяслав, Галич, Володимир.

    Місто складалося із дитинця (центр, найукріпленіша частина міста) та окольного «граду», або подолу, де розташовувалися ремісничі та торгівельні квартали.

    Освіта й література Київської Русі та Галицько-Волинського князівства IX—XIV ст. 

    До хрещення Русі у східних слов’ян існувало власне письмо на основі грецького алфавіту. З прийняттям християнства набули поширення кирилична й глаголична абетки. Більше прижилася кирилична абетка. Збереглися епіграфічні пам'ятки (написи на побутових речах) та графіті (написи і малюнки, видряпані на стінах).

    3 прийняттям християнства освітою почала опікуватися церква й держава. Першим почав віддавати дітей «на учення книжне» Володимир Святославович. У 1037 р. за Ярослава Мудрого при Софійському соборі відкрито школу, у якій не тільки навчали грамоти, а й вивчали грецьку і латинську мови, студіювали філософські твори, основи медицини.

    При цьому ж храмі діяла велика книгомайстерня (скрипторія), де переписували і перекладали книжки. Навчання велося також при монастирях. Особливо важливим освітнім осередком був Києво-Печерський монастир. Велику книгозбірню («бібліотека Ярослава») мав князь Ярослав Мудрий (засвідчувала багатство князя, його високу освіченість).

    Усна народна творчість представлена казками, переказами, билинами (героїчний епос) (найвідоміші Київського, або Володимирового, циклу - про мужність і хоробрість богатирів).

    У часи Київської Русі та Галицько-Волинської держави поширювалися перекладні релігійні твори, оригінальна світська і церковна література. Окрім Біблії, оповідей про життя святих, перекладалися апокрифи (не визнані церквою твори на біблійну тематику). Широку популярність мали збірник крилатих висловів «Бджола», «Хроніка» візантійського історика IX ст. Георгія Амартола.

    До церковних оригінальних творів належать: «Слово про закон і благодать» (1037 і 1050) митрополита Іларіона, повчальні проповіді Феодосія Печерського, «Реймське євангеліє» (XI ст.), Остромирове євангеліє (1056—1057), «Ізборник Святослава» (1073) та ін. Світська література представлена «Повчанням...» Володимира Мономаха (1117) (викладено політичні й філософсько-етичні погляди, зокрема йдеться про діяльність на користь людей і держави) та поетичною пам’яткою оригінальної літератури «Слово о полку Ігоревім» (1187) (висловлено ідею єдності Русі перед зовнішнім ворогом).

    Самобутнім явищем у літературі були літописи. Найдавніший з’явився за князювання Аскольда (не зберігся). Найвідоміший - «Повість минулих літ», складений у 1113 р. ченцем Печерського монастиря Нестором. Продовженням «Повісті минулих літ» є Київський літопис, який розповідає про події 1111-1200 рр. Пам’яткою літописання Галицько-Волинського князівства є Галицько-Волинський літопис (XIII ст.): на відміну від інших, він не поділяється на датовані літописні записи, а включає своєрідні повісті про воєнні походи та інші події з історії.

    Пісні, танці й музика супроводжували кожне свято. Відомі музичні інструменти: смичкові (гудок і смик), духові (роги, свистки, дудки), щипкові (гуслі, арфа). Існував церковний хор. Популярними були співці билин та переказів (Боян, Митус). Працювали й професійні мандрівні актори і музики - скоморохи. Деякі з них мешкали при князівському дворі.

    В архітектурі пануючим був візантійський стиль. Пізніше спостерігався вплив романського. Будували з цегли (плінфи) та каменю. Найпершим кам’яним храмом була церква Богородиці (т.зв. Десятинна) (989-996). За Ярослава Мудрого збудовано Софійський собор (1037), Успенський собор Печерського монастиря (1073-1078), у 30-х роках XI ст. споруджено Спаський собор у Чернігові, Золоті ворота у Києві.

    У XII ст. нові політичні умови позначилися й на розвитку архітектури. Кількість будівель збільшилась, але розміри храмів зменшилися, спростилися їхні конструкція та оздоблення. У цей час у Києві зведено церкву Богородиці Пирогощі на Подолі, Кирилівську церкву. До пам’яток XII ст. у Чернігові, що збереглися до нашого часу, належать Борисоглібський собор та Успенський собор Єлецького монастиря, Іллінська та П'ятницька церкви.

    Сповнена оригінальності й архітектура Галицько-Волинського князівства: церква Св. Пантелеймона під Галичем, Успенський собор у Володимирі (друга половина XII ст.).

    За Данила Романовича та його наступників виникає новий тип споруд - замки із великою кількістю башт і центральною вежею-донжоном, бійницями для обстрілу підступів до стін. У другій половині XIII ст. розпочинається будівництво замків у Луцьку, Кременці, Одеську, Хотині тощо. Нові ідеї з’являються і в культовому будівництві: церква Успіння у Холмі, храм Івана Богослова та Дмитра в Луцьку (кінець XIII ст.).

    З-поміж тогочасних жанрів образотворчого мистецтва високого рівня досягли мозаїка, фреска, іконопис, майоліка (випалена глина, вкрита поливою та малюнками). Мозаїка викладалася на стінах та на підлозі з різнобарвних (майже 180 відтінків кольорів) шматочків смальти (сплаву свинцю та скла). Шедеврами є мозаїки Софійського і Михайлівського соборів у Києві (найвідоміша Богородиці Оранти Святої Софії). Для оздоблення храмів та князівських палаців використовували фрески (розписи мінеральними фарбами по мокрому тиньку) та графіті.

    Сторінки літописів та інших книжок прикрашалися мініатюрами (кольоровий малюнок у рукописних книгах). Цінними пам’ятками є мініатюри Остромирового євангелія, Трірського псалтиря. Початки книжки, розділу виділялися заставкою.

    У Києві, Чернігові, Галичі та інших містах існували іконописні майстерні. Ікони (у перекладі «зображення») писалися за певними канонами на дерев’яних дошках і були в усіх церквах. Джерела зберегли відомості про одного з перших руських іконописців - київського майстра Алімпія. 

    Найвідомішими іконами часів Київської Русі є роботи візантійських майстрів: Холмська ікона Богоматері (XI ст.), ікона Вишгородської Богоматері (середина XII ст.), а також місцевих майстрів - ікона Богородиці зі Святими Антонієм і Феодосієм Печерськими (початок XII ст.). Іконопис Галицько-Волинського князівства зазнав впливу київського. До сьогодні збереглися Дорогобузька ікона Богородиці (остання третина XIII ст.), ікона Волинської Богоматері (кінець XIII—XIV ст.). Монументальними розмірами відзначаються зображення постатей архангелів Михаіла та Гавриіла із церкви Святої Параскеви в Даляві (нині Польща) (перша половина XIV ст.).

    Літературні та архітектурні пам’ятки свідчать про серйозні природничі і математичні знання. Зокрема, русичі добре знали географію, геометрію, арифметику, їм були відомі властивості різних речовин та будівельних матеріалів. Поширеною була медична практика. Відомим на Русі лікарем був монах Агапіт.

  • 989-996рр. - спорудження Десятинної церкви у Києві.

    996-997рр. - створення першого літописного зводу.

    1037р. - створення Ярославом Мудрим першої бібліотеки.

    1037р. - спорудження Софійського собору в Києві.

    1056-1057рр. - створення Остромирового євангелія.

    1073р. - створення «Ізборника Святослава».

    1073-1078рр. - будівництво Успенського собору Печерського монастиря.

    1108-1113рр. - будівництво Михайлівського Золотоверхого собору в Києві.

    1113р.- створення Нестором Літописцем «Повісті минулих літ».

    Кінець XII ст. - написання поеми «Слово о полку Ігоревім».

    1157р. - спорудження Успенського кафедрального собору в Галичі.

    1187р. - перша згадка в літописі назви «Україна».

  • Васалітет - система особистої залежності одних феодалів (васалів) від інших (сюзеренів). Волость - область, округа. У Русі у ХІ-ХІЇІ ст. вона не мала чітко окресленої території, могла охоплювати місто з округою, кілька міст чи навіть невелику землю. Вотчина (феодальна земельна власність) - рід феодальної земельної власності (князівська, боярська, монастирська), що була у спадковому володінні. Володіння вотчиною пов’язувалося зі службою князю. Вотчину можна було продати, обміняти, подарувати тощо.

    Билини (старини) - народні речитативно-мелодійні епічні пісні соціально-побутового змісту, героїко-патріотичного характеру.

    Графіті (італ. graffiti, буквально - видряпані) - стародавні написи й малюнки, зроблені гострими предметами на стінах архітектурних споруд, керамічних виробах та ін. речах. Ікона - живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма.

    Літопис - історичний твір, у якому розповідь про події подається за роками.

    Фреска - техніка настінного малярства на мокрому тиньку з піску і вапна.

    Мозаїка — це малюнок або картина, що складається з різнокольорових шматочків одного чи різних видів матеріалу.

    Канонізація - приєднання до лику святих.

    Плінфа - тонка плитчаста цегла, використовувалася для будівництва храмів та палаців у Київській Русі.

    Феод - спадкове володіння васала, в першу чергу земля, яку він одержував від сеньйора, за умови виконання певних обов’язків - несення військової служби.

    Феодалізм - класова соціально-економічна формація. Її характерні риси: основні класи феодального суспільства - феодали (землевласники) і селяни (хлібороби). У період становлення феодалізму селяни-общинники, споконвічно вільні, поступово потрапляли в залежність від землевласників. Феодальна власність на землю припускала також особисту залежність селян від феодала.

  • Агапіт Печерський (р. н. невідомий - 1095) - чернець Києво-Печерського монастиря, знаменитий лікар. Канонізований православною церквою як преподобний. Вилікував Володимира Мономаха.

    Алімпій (Аліпій, Олімпій; бл. 1050 - 17.08.1114) - чернець-ізограф Києво-Печерського монастиря, канонізований як преподобний. Учасник розпису Успенського собору Києво-Печерської лаври. Можливо, автор ікон «Печерська Богоматір з предстоящими Антонієм і Феодосієм» і «Ярославська Оранта».

    Нестор (бл. 1055 р. - бл. 1113 р.) - давньоруський літописець, автор і упорядник літопису «Повість минулих літ», написав також «Житіє Бориса і Гліба» та «Житіє Феодосія Печерського».

    Іларіон (р. н. невід. - імовірно, бл. 1088) - церковний і політичний діяч, філософ, перший київський митрополит, українець за походженням. Автор «Слова про закон і благодать» (бл. 1037). До поставлення митрополитом,був пресвітером князівського домового храму в с. Берестове, відзначався вченістю і благочестям. Входив до кола найближчих радників великого князя київського Ярослава Мудрого.

  • Тестових завданнь для цієї статті немає :(

Наступна стаття:
День 05. Українські землі в другій половині XIV - середини XVI ст.

About | Privacy policy | Contacts
© Phoenicis Project 2012-2017
© Genix ЗНО 2019
support@genix.space