День 03. Київська Русь за часів роздробленості. Галицько-Волинська держава

  • Правління Ярославичів. Після смерті Ярослава Мудрого престолонаслідування велико-княжого столу відбувалося по старшинству: Київ разом з багатою Київською землею переходив до старшого сина Ізяслава; решта земель розподілялася між іншими синами та племінниками: Чернігівська земля - Святославу, Переяславська - Всеволоду. За задумом Ярослава Мудрого це мало узабезпечити Русь від міжкнязівських чвар.

    Виконуючи батьків заповіт, брати уклали союз про спільне правління Руссю - склався тріумвірат, проіснував 15 років і розпався за таких обставин: повстання киян, обурених поразкою князів у битві з половцями на р. Альта (1068), і таємна втеча Ізяслава з Києва та повернення до влади при підтримці польського короля Болеслава II Сміливого (1069). На Вишгородській нараді було затверджено «Правду Ярославичів» (1072), яка запобігала сутичкам між різними верствами населення, захищала права можновладців (життя яких уже захищалося подвійними вірами (штрафами), посилила особисту відповідальність за порушення законів). Конфлікт 1073 р. і вигнання князями Святославом і Всеволодом князя Ізяслава з Києва.

    Наступні десятиліття відзначені наростанням міжкнязівських усобиць. Покласти їм край мав перший об’єднавчий з’їзд князів у Любечі (листопад 1097 р.), учасники якого ухвалили організувати спільний похід проти половців та припинити усобиці, скасували порядок престолонаслідування, запроваджений Ярославом Мудрим, та запровадили принцип: «Хай кожний тримає отчину свою» (кожний князь повинен володіти тими землями, які успадкував від батька, а розв’язувати спільні справи мали княжі з’їзди).

    Князювання Володимира Мономаха та його сина Мстислава в Києві. Відновлення централізованої монархії та припинення міжкнязівських усобиць. Князя Володимира Мономаха запрошено до Києва на правління в умовах народного повстання 1113 р., спричиненого смертю князя Святополка Ізяславича, що підтримував лихварів. Володимир Мономах підкорив своїй владі удільних князів, затвердив «Статут Володимира Мономаха» (доповнення «Руської правди»); обмежив дії лихварів (встановлено максимальний відсоток для лихварів); надав привілеї купцям, поліпшив становище міської бідноти. Князь сприяв містобудуванню (вперше збудовано міст через Дніпро під Вишгородом) та зведенню церков; написав знамените «Повчання дітям» (1096); проводив успішні походи проти половців (83 походи).

    Політику по збереженню єдності Русі продовжував князь Мстислав Володимирович: рішуче придушував міжусобиці князів; підтримував розвиток міст та ремесел, торгівлі; сприяв церковному будівництву (церква Богородиці Пирогощі у Києві); підтримував союзницькі відносини з Візантією, шукав порозуміння з Польщею й Угорщиною.

    Політична роздробленість (друга третина XII — середина ХIIІ ст.) - це закономірний етап подальшого розвитку феодальної держави, що був обумовлений такими причинами: великими розмірами території держави, відсутністю сталого порядку престолонаслідування, зростанням великого землеволодіння, його вотчинної форми (вотчина - феодальна земельна власність та пов’язані з нею права на залежних селян) та її натуральним характером; зміцненням власності на землю місцевих князів та бояр, інтереси яких перестають збігатися з інтересами великокнязівської влади, наростанням місцевого сепаратизму; розвитком ремесел, торгівлі та міст, які поступово з економічних центрів земель перетворювались у політико-адміністративні центри уділів, що вступали у суперництво з Києвом за першість; подальшим етнічним розвитком різноплемінного населення, що потребував оформлення власної державності.

    У цей період змінюється форма правління та територіального устрою Київської Русі: федеративний територіальний устрій - на конфедеративний союз, форма правління з централізованої монархії - на колективний сюзеренітет або федеративну монархію (спільне правління князів-родичів); складається система сеньйоріально-васальних відносин.

    Наймогутнішими на території сучасної України були Київське, Чернігово-Сіверське, Переяславське, Волинське і Галицьке князівства (кордони яких збігалися з межами колишніх племінних союзів полян, сіверян, дулібів та ін.).

    Київське князівство - одне з найбільш економічно розвинутих (існувало 80 міст; населення Києва - 50 тис. чол.), загальнодинастична спадщина, володіння Києвом визначало першість серед князів, тому тривала постійна боротьба між князями за стольний град (протягом 1146-1246 рр. 24 князі 47 разів займали київський стіл); церковний та релігійний центр (резиденція митрополита); центр міжнародної торгівлі. Найбільшого погрому зазнає 1169 р., коли місто захопив володимиро-суздальський князь Андрій Боголюбський (вивіз чудотворну ікону Вишгородської Божої Матері). Остаточно розпадається на окремі уділи після загибелі князя Мстислава Романовича у битві з монголами на р. Калка (1223). Після спустошення ордами хана Батия Київ перестав існувати як політичний центр держави.

    Переяславське князівство потерпало від постійних нападів кочових племен, що негативно впливало на його економічний розвиток (25 міст), і тому воно постійно потребувало воєнної, продовольчої та фінансової допомоги спочатку від київських, а згодом від володимиро-суздальських князів. До кінця XIII ст. не мало власної династії: у ньому правили або претенденти на київський стіл, або князі, які отримували його як компенсацію за відмову від київського престолу. Найбільшого піднесення досягає за 20-річного князювання Володимира Глібовича, з іменем якого в літописі пов’язана перша згадка назви «Україна» 1187 р,: «За ним же Україна багато потужила» (писав літописець про смерть князя).

    Чернігове-Сіверське князівство - одне з найбільш економічно розвинутих після Київського (46 міст); політичне життя визначалося боротьбою представників двох династій (Давидовичів та Ольговичів), які неодноразово залучали до неї половців (укладали династичні шлюби з ними); чернігівські Давидовичі - орієнтувались на Київ, новгород-сіверські Ольговичі - прагнули відокремлення від Києва. Чернігів - важливий центр ремесла, торгівлі, релігійного життя (Борисоглібський собор, церкви Михайлівська, Благовіщенська, П’ятницька). Остаточно розпадається на окремі уділи в середині XIII ст. Однією з відомих подій у житті князівства другої половини XII ст. був невдалий похід новгород-сіверського князя Ігоря Святославича проти половців у 1185 р. (присвячено видатний твір давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім»).

    Галицьке князівство в окремий уділ оформлюється наприкінці XI ст., коли підкарпатські землі об’єднав князь Володимирко та переніс столицю князівства з Перемишля до Галича на р. Дністер. Найбільшої могутності досягло за князя Ярослава Осмомисла, володарювання якого відзначене: боротьбою із сепаратизмом місцевого боярства (походило з місцевої родоплемінної знаті й не підтримувало сильної влади князя), підтримкою розвитку ремесел, міст, торгівлі, церковним будівництвом (Успенський собор у Галичі (1153- 1157)), успішною боротьбою проти половців, територіальними надбаннями (землі між Дністром та Карпатами, пониззя Дунаю), союзами з Візантією, Священною Римською імперією, Польщею, Угорщиною; його славив і автор «Слова о полку Ігоревім».

    Волинське князівство до середини XII ст. - спадковий домен київських князів, потім Мономаховичів. Найбільшої могутності досягає за князя Романа Мстиславовича, правління якого відзначене: підтримкою розвитку міст, ремесел, торгівлі; церковним будівництвом, боротьбою з боярською опозицією (волинське боярство, на відміну галицького, сформувалося з числа князівських дружинників, земельні володіння яких залежали від волі князя й тому підтримували сильну князівську владу); успішною боротьбою з князівськими усобицями (ініціював політику «доброго порядку», підкорив своїй владі 12 удільних князівств (утверджується у Києві, поширює владу на землі Правобережної та частково Лівобережної України)); найбільших успіхів досяг у зовнішній політиці (успішна боротьба з половцями та литовськими князями, участь у боротьбі польських князів, союз з Візантією, Священною Римською імперією). Папа Римський спробував заручитися підтримкою князя Романа, запропонувавши йому корону в обмін на прийняття католицтва. Роман Мстиславович рішуче відмовився (1203).

    1199 р. князь Роман Мстиславович об’єднує волинські і галицькі землі в єдину — Галицько-Волинську державу, яка протягом наступних 120 років виступає спадкоємницею державотворчих традицій Київської Русі, забезпечивши неперервність процесу державотворення на землях сучасної України.

    Галицько-Волинська держава. Руське королівство. Здолавши боярську опозицію, після 33-річної боротьби за владу Данило Романович (Галицький) знову об’єднує Галич і Волинь в єдину державу (1238).

    У внутрішній політиці князь Данило продовжував політику батька: підтримував розвиток ремесел, торгівлі, зміцнював міста, розбудовуючи нові: Львів (названий на честь сина Лева, 1256), Холм (1237), дбав про православну церкву (1246 - заснував Галицьку митрополію); приєднав Київ (призначивши намісником воєводу Дмитра); укріплював фортеці, відбудовував зруйновані монголами міста, переозброював військо (замінив легко-озброєну кінноту на важкоозброєну).

    Зовнішня політика відзначена: розгромом німецьких хрестоносців під Дорогочином та об’єднаних польсько-угорських військ у битві під Ярославом (1238) (забезпечило придушення боярської опозиції); приєднанням земель ятвягів та Люблінської землі; шлюбною дипломатією; відносинами з монголами: 1245-1246 рр. змусив особисто присягнути на вірність хану Батию (отримав ярлик на правління, що уберігало його володіння від збору данини баскаками); 1251 р. - антимонгольський союз з володимиро-суздальським князем Андрієм Ярославичем (закріплений шлюбом між князем та дочкою Данила). 1253 р. - коронація в Дорогочині та прийняття пропозиції Папи Римського Іннокентія IV щодо поширення католицизму в обмін на організацію хрестового походу європейських монархів проти монголів (проект залишився нереалізованим, Данило зрікся корони); незважаючи на ряд перемог над ординцями, очоленими Куремсою, 1256—1258 рр. зазнає поразки від військ Бурундая (змушений був зруйнувати всі фортеці, вцілів завдяки хитрості князя та бояр лише Холм).

    Галицько-Волинська держава за наступників князя Данила. Лев Данилович (1270- 1301): Львів обрав столицею, укріпивши його; здійснював спільні походи з монголами проти Польщі (здобув Люблін), Литви та Угорщини, приєднав Закарпаття з Мукачевом, Ужгородом; залежність від Золотої Орди звів до участі у військових походах монгольських ханів.

    Князь Юрій (1301-1308) переніс столицю до м. Володимир-Волинського, прийняв титул короля, відновив Галицьку митрополію (1303 р.), підтримував розвиток міст, ремесел, торгівлі.

    Сини князя Юрія - Андрій та Лев (1308-1323) - останні представники чоловічої лінії роду Романовичів, правили разом; мали союзи з хрестоносцями-тевтонцями, Польщею та Литвою, вели постійну боротьбу із Золотою Ордою (загинули під час битви); князювання відзначено втратою частини Закарпаття (Мукачевщину захопила Угорщина), Берестейської та Дорогочинської земель (захопила Литва).

    Син Марії, сестри князів Андрія та Лева, мазовецький князь Болеслав-Юрій II (1323— 1340), прийнявши православ’я, підтримував поширення католицизму, обмежив склад боярської думи, у найбільші міста замість воєвод і тисяцьких призначив своїх намісників, чинив свавілля щодо бояр, міщан; сприяв колонізації краю чехами, німцями (надав привілеї при переселенні); урегулював відносини із Золотою Ордою, Литвою, Тевтонським орденом (але мав напружені відносини з Польщею, Угорщиною). Провів спільний похід з монголами проти Литви під тиском Угорщини і Польщі (передавав право на галицько-волинські землі польському королю Казимиру III) та мусив укласти Вишеградську угоду в 1337р., що стало причиною змови бояр та отруєння князя.

    1340—1349рр. - боярське правління на чолі з Дмитром Дедьком у Галичі та відчай-душна боротьба з польським королем Казимиром III за незалежність князівства.

    1349р. Галичину захопив польський король Казимир III. З цього часу ці землі стають ареною боротьби між Литвою та Польщею, а 1387 р. польська королева Ядвіга остаточно приєднує Галичину і Західне Поділля до Польщі. Галицько-Волинська держава припиняє своє існування.

    1340р. на Волині утверджується литовський князь Любарт, син князя Гедиміна; його правління характеризувалось: підтримкою православної віри, будівництвом храмів, заохоченням розвитку ремесел, міст, торгівлі; перенесенням столиці до м. Луцька та будівництвом нового замку.

    Монгольське лихоліття. Золотоординське панування. Історичне значення боротьби з монгольським нашестям. 1223 р. монголи вторглись у Крим, захопили місто Сурож (Судак) і рушили в половецькі степи, де у битві на р. Калка розгромили об’єднані половецько- руські війська. Після спустошення князівств Північно-Східної Русі орда хана Батия (онука Чингісхана) у 1239 р. рушила на Південно-Західну Русь: заволоділа Переяславом, захопила Чернігівську землю й восени 1240 р. зруйнувала Київ; останнім місцем оборони киян стала Десятинна церква (за мужність хан Батий дарував життя воєводі Дмитру). 1241 р. - похід монгол у Галицько-Волинську Русь (захопили Кам’янець, Ізяслав, Володимир, Галич, але не могли здобути добре укріплені Кременець і Данилів).

    Знекровлені руські князівства продовжували боротьбу із золоординським пануванням: протягом 1252-1256 рр. князь Данило Галицький отримує перемогу над монголами, очоленими Куремсою, але вже 1256-1258 рр. зазнає поразки від війська на чолі з Бурундаєм; спроби князя створити сильну антимонгольську коаліцію успіху не мали (монголи перешкодили союзу з володимиро-суздальським князем; Папі Римському не вдалося зорганізувати коаліцію європейських монархів). Спільними діями руських і литовських князів проти монголів Русі вдалося ліквідувати залежність від Золотої Орди: 1362 р. — у битві на р. Сині Води литовсько-руські війська на чолі з князем Ольгердом розгромили трьох «царків татарських». 1397, 1398 рр. - переможні походи князя Вітовта (досягнуто гирл Дніпра та Дону). Наприкінці XIV ст. хан Тохтамиш передає управління руськими землями литовському князю Вітовту (незважаючи на його поразку від монголів у битві на р. Ворскла 1399 p.), в результаті чого Русь остаточно звільняється від монгольського ira. Боротьба князівств Північно-Східної Русі проти монголів продовжувала тривати, незважаючи на перемогу Дмитра Донського 1380 р. на Куликовому полі, аж до 1480 р. - «стояння на р. Угрі» (коли Ахмед-хан так і не наважився форсувати річку і вчинити похід).

    Золотоординське панування: руські князівства увійшли окремим улусом (округом) до складу монгольської держави хана Батия - Золотої Орди; князі визнали себе васалами Золотої Орди і платили 14 видів данини (хлібом, худобою, грошима (царева данина складала 1300 кг срібла щорічно) і найтяжчу «данину кров’ю» (перетворення населення на рабів)). Збиранням данини займалися баскаки, бесермени (ханські переписувачі, що отримали право відкупу даниною) або князі, що отримали від хана ярлик (ханська грамота на княжіння); контроль за діями князів покладався на баскаків (ханських воєвод-намісників); будь-який опір жорстоко придушувався; за несплату данини людей забирали у рабство. З кінця XIII ст. збір данини хани передали місцевим князям.

    Причини завоювання земель Русі ордами Батия: міжкнязівські усобиці; розрізненість дій руських князів; висока дисциплінованість монгольського війська; нова тактика монгольського війська діяти невеликими кінними загонами; використання монголами техніки для штурму міст (стінобитні машини, тарани, катапульти).

    Наслідки золотоординського панування: тривало 120 років; економічне розорення земель (призвело до відставання в темпах розвитку у порівнянні з країнами Західної Європи), втрата політичної незалежності; військове ослаблення сприяло інкорпорації та захопленню земель Русі сусідніми державами.

    Всесвітньо-історичне значення самовідданої боротьби Русі з монголами: врятовано західноєвропейську цивілізацію від розорення та нищення.

  • 1068р. - битва на р. Альта.

    1068-1069рр. - повстання міщан у Києві.

    1072р. - укладено «Правду Ярославичів».

    1097р. - з’їзд князів у Любечі.

    1113-1125рр. - правління князя Володимира Мономаха у Києві.

    1113р.- прийняття Статуту Володимира Мономаха.

    1125-1132рр. - князювання Мстислава Великого.

    1152-1187рр. - князювання Ярослава Осмомисла у Галицькому князівстві.

    1169р. - погром Києва володимиро-суздальським князем Андрієм Боголюбським.

    1185р. - половецький похід новгород-сіверського князя Ігоря, оспіваний у «Слові о полку Ігоревім».

    1187р. - перша згадка в літописі назви «Україна».

    1199р. - утворення об’єднаної Галицько-Волинської держави.

    1201p. - об’єднання волинським князем Романом Мстиславичем Галицько-Волинського і Київського князівств.

    1203р. - завершення боротьби Романа Мстиславича за Київ.

    1199-1205рр. - князювання Романа Мстиславича.

    1223р. - битва на р. Калка.

    1239р. - похід монголів на землі Південно-Західної Русі.

    1240р. - оборона Києва, похід проти Галицько-Волинського князівства.

    1238-1264рр. - князювання Данила Галицького.

    1245р. - Ярославська битва.

    1245р. - отримання Данилом Галицьким ярлика від хана Батия на князювання.

    1252р. - поразка князя Данила Галицького у боротьбі з монголами.

    1253р. - коронування Данила Галицького.

    1256р. - заснування міста Львова.

    1256-1257рр. - успішна боротьба князя Данила Галицького з монгольським воєводою Куремсою. 1258 р. - поразка князя Данила Галицького у боротьбі з монгольським військом, очолюваним Бурундаєм.

    1264-1302рр. - князювання Лева Даниловича.

    1301-1308рр. - князювання Юрія Львовича.

    1308-1323рр. - князювання братів Андрія та Лева II.

    1323-1340рр. - князювання Юрія II Болеслава.

    1340р. - утвердження Любарта на Волині.

    1340-1349 рр. - правління Дмитра Дядька у Галичині.

    1344-1345рр. - приєднання до Польщі Сяноцької землі.

    1340-1382рр. - війна Литви та Польщі за українські землі.

    1349р. - захоплення Галичини польським королем Казимиром III. Загибель Галицько-Волинської держави.

  • Колективний сюзеренітет - спільне управління державою найбільш сильних й авторитетних князів з династії Рюриковичів за доби удільної роздробленості (30-ті роки XII - перша половина XIII ст.).

    Великий князь - титул у Київській Русі періоду роздробленості, що належав феодальному сюзеренові всіх князів.

    Тріумвірат - правління трьох осіб; союз трьох осіб для спільної діяльності.

  • Володимир Мономах (1053 - 19 квітня 1125) - великий князь київський (1113- 1125), який за легендою отримав від візантійського імператора шапку (символ імператорської влади), з того часу шапка Мономаха стала умовним символом влади. Ярослав Осмомисл (1130-1187) - княвь галицький (1152-1187), названий у «Слові о полку Ігоревім» Осмомислом, тобто мудрим, розумним (той, хто має «вісім мислів»). 

    Роман Мстиславич (бл. 1152 - 19 червня 1205) - сучасники писали: «Був він державцем всієї Руської землі... кидався був на поганих, як той лев... і переходив землю їх, як той орел, а хоробрий був, як той тур, бо він ревно наслідував предка свого Мономаха» .

    Данило Романович (Галицький) (1201—1264) - правитель Галицько-Волинського князівства, про нього сучасники писали: «Був князем добрим, хоробрим, мудрим, який спорудив городи многі, і церкви поставив, і оздобив їх різноманітними прикрасами, та братолюбством він світився був із братом своїм Васильком...».

    Юрій І Львович (1252 або 1257 - 1308) - король Руський, після його смерті закінчився розквіт Галицько-Волинського королівства. Про нього писали «Муж мудрий і добрий, до духівництва щедрий, під його правлінням Русь славилася досягненнями миру і достатку».

    Юрій II Болеслав Тройденович (1306 - 1340) - останній галицько-волинський князь. 

  • Тестових завданнь для цієї статті немає :(

Наступна стаття:
День 04. Політичний устрій, соціально-економічний, культурний розвиток Київської Русі та Галицько-Волинської держави у IX-XIV ст.

About | Privacy policy | Contacts
© Phoenicis Project 2012-2017
© Genix ЗНО 2019
support@genix.space