День 02. Київська Русь: утворення, розквіт. Внутрішньо- та зовнішньополітична діяльність князів

  • Розселення східнослов’янських племінних союзів.

    З VII ст. у джерелах зустрічаємо назву «слов’яни», які УІІІ-ІХ ст. розселилися по території Східної Європи; сформувалося понад 10 великих племінних об’єднань східних слов’ян, які заселяли землі нинішніх України, Росії і Білорусі. Найбільшими слов’янськими племенами, які згадував Нестор- Літописець у «Повісті минулих літ», були: поляни, що жили на Середній Наддніпрянщині, сіверяни - на р. Десна, в’ятичі - на р. Ока, на заході від полян — дреговичі та деревляни, по течії р. Західний Буг — волиняни. На північному заході сусідами східних слов’ян були варяги (племена балтів і норманів), на сході й півдні - кочові племена хозарів, печенігів, булгар, з якими східні слов’яни вели війни за контроль над річками, що слугували торговими шляхами до Візантії та країн Сходу.

    Арабські джерела називають три центри - Куявію (Київська земля з Києвом), Славію (Новгородська земля (сучасна Російська Федерація)), Артанію (за визнанням більшості вчених - Ростово-Суздальська земля (сучасна Російська Федерація)).

    Утворення Київської Русі. Існує декілька теорій утворення Київської Русі: норманська (вчені Г. Байер, Г. Міллер): вирішальну роль у формуванні держави у східних слов’ян, які були не спроможні до самостійного державотворення, відіграли варяги; автохтонна (природно-історичного розвитку): поява держави у східних слов’ян стала закономірністю їхнього соціально-економічного та суспільно-політичного розвитку (вчені В. Антонович, М. Грушевський).

    У УІІ—VIII ст. у східних слов’ян активно розгортається процес державотворення, що пов’язано з внутрішніми (соціально-економічними та суспільно-політичними) та зовнішніми причинами: підвищення продуктивності праці, поява додаткового продукту привели до зменшення необхідності спільного обробітку землі, яка стала переходити у власність родо-племінної знаті (князів та старійшин), - окняжіння земель, що обумовило соціальний поділ на землевласників і залежне населення; розвиток ремесла поглиблює суспільний розподіл праці, розширює обмін всередині та між громадами, активізує торгівлю й сприяє появі постійних поселень (городищ), зростанню зовнішніх торгових зв’язків з Великою Моравією, Хозарією, Візантією.

    Збільшення розмірів території, військова активність вимагали нових методів і форм управління. Народні збори стають неефективними, їхні функції перебирає на себе рада старійшин на чолі з князем, роль якого як військового вождя та дружинників зростає. Перетворившись в особливу привілейовану групу професійних військових, князівська дружина стає не тільки атрибутом влади князя, а її інструментом (органом, примусу). Влада князя з виборної стає спадковою. Наростання агресії кочових народів також обумовило процес консолідації східних слов’ян та появи перших протодержав (Дулібський союз, VII ст.).

    Наприкінці VIII ст. на етнічних землях України сформувалось 7 військово-політичних союзів - протодержав (княжінь): дулібів (волинян, бужан), древлян, хорватів, полян, уличів, тиверців, сіверян.

    На рубежі VIII—IX ст. зростає роль Полянського племінного княжіння, його столиці Києва, на сторінках візантійських та європейських хронік з’являються звістки про русів, країну русів, яку очолює каган, або цар.

    Причинами перетворення Києва на центр східнослов’янської держави були: вигідне географічне положення на правому високому березі широкого і глибокого Дніпра, що робило його важкодоступним для нападів кочівників, та на перехресті важливих міжнародних торгівельних шляхів («із варяг у греки», «із немец у булгари», Залозний, Соляний); найбільш економічно розвинутий центр військового княжіння.

    Існує кілька теорій походження назви «Русь»: скандинавське походження терміна «Русь» та південне, автохтонне походження цієї назви (від назви стародавніх племен росомонів та росів, які жили над р. Россю в Подніпров’ї); у літописі термін «Русь» вживається щодо великокнязівського оточення - дружинників, серед яких були і варяги, а також щодо території (спочатку - території полян - «Руська земля», потім - об’єднання найближчих племен, а пізніше — території Київської Русі), на якій великі князі київські збирали данину - полюддя. У пізніші часи термін «Русь» як самоназва зберігся на українських окраїнах у Закарпатті, Галичині та Подунав’ї, де українці й сьогодні називають себе русинами.

    Утворення у IX ст. Київської держави мало велике історичне значення; упродовж 400 років свого існування була однією з найбільших і наймогутніших держав Європи. Київська держава заклала традиції державотворення на території сучасної України, дала могутній поштовх розвитку української народності та її самобутньої культури.

    Внутрішньо- та зовнішньополітична діяльність

     Першим князем - володарем Києва, згідно з писемними джерелами, був князь Кий, який, закінчивши спорудження міста на Дніпрі, здійснив успішний похід на Візантію, уклав з нею вигідну торговельну угоду, повертаючись назад, заклав місто на Дунаї - Києвець, став засновником правлячої династії.

    Літопис «Повість минулих літ» подає згадки ще про двох князів династії Києвичів: про князя Діра (лишилося мало свідчень) та про князя Аскольда, який здійснював далекоглядну політику: прийняв титул кагана (рівний титулу імператора), зробив першу спробу утвердження християнства як офіційної релігії Русі (860); у зовнішній політиці у 852- 853 рр. на прохання санарійців (населення Східної Грузії) брав участь у битві проти арабів у Закавказзі; у 864 чи 865 р. досяг міста Абесгун в Ісфагані (південний берег Каспійського моря), провів успішні походи проти Візантії, підписавши вигідні торгівельні угоди. У 882 р. внаслідок змови волхвів (невдоволених хрещенням Аскольда) і захоплення Києва військом варязького воєводи Олега (регента при малолітньому новгородському князеві Ігорю, синові Рюрика) князь Аскольд загинув.

    3 882 р. у Київській Русі утверджується нова правляча династія Рюриковичів. Володарювання князя Олега у Києві відзначене: відновленням язичницького культу, жорстокою розправою з населенням Новгорода, що повстало проти приєднання до Києва (місто було обкладене даниною, встановлено строки її сплати); походами проти кривичів (882), древлян (883), сіверян (884), радимичів (884) та боротьба з тиверцями й уличами (885); підкоренням угро-фінських племен меря, чудь, весь; успішними походами проти хозар та Візантії (907, 911), укладанням вигідного торгового договору (руські купці отримали право на безмитну торгівлю, надавалося місце проживання поблизу Константинополя (монастир св. Маманта), протягом 6 місяців їх постачали провіантом, надавалися канати, якорі та все необхідне для морського переходу).

    Князь Ігор Рюрикович протягом 913-914 рр. вів війни з древлянами, у 915 і 920 рр. - виступив проти печенігів, воював з уличами, прагнучи укріпити позиції Русі на торгових шляхах, здійснював походи у Закавказзя (у 912-913 рр. напад на Абесгун та Сарі, а в 945 р. - захоплено місто Берд). У 941 р., 944 р. - походи проти Візантії (підписано новий торговельний договір між Руссю та Візантією, але не такий вигідний, як попередні угоди (Русь втрачала володіння на чорноморському узбережжі та в гирлі Дніпра, зобов’язувалась надавати Візантії воєнну допомогу, руські купці мали платити мито з торгівлі з Візантією); утверджуючи цю угоду в Києві, її підписали русичі-язичники (присягли перед Перуном) і русичі-християни (складали клятву в церкві Св. Іллі м. Києва). Неупорядкованість розмірів данини стала причиною повстання древлян та загибелі князя Ігоря (945).

    Ставши повновладною правителькою, княгиня Ольга помстилася древлянам за смерть свого чоловіка - князя Ігоря: розправилася з послами древлян, спалила м. Іскоростень і знищила частину його жителів (946). Княгиня Ольга відмовилася від воєн, зміцнюючи власну державу мирними засобами: здійснила об’їзд майже всіх своїх володінь (по річках Десні, Мсті, була у Новгороді, Пскові), закладала нові села, міста, призначала урядників; навела лад у збиранні та розмірах данини, встановивши норми податків - устави, уроки, дані, оброки, визначила місця збору данини - погости (947). Сприяла поширенню християнства (на місцях культових відправ встановлювала хрести; відновлено церкву Св. Миколи; 961 р. - місія єпископа Адальберта). Зміцнювала міжнародне становище Русі: 957 р. - дипломатична місія до столиці Візантії, 959 р. - союз з імператором Священної Римської імперії Оттоном І.

    Князь Святослав Ігорович (Завойовник) усе своє життя провів у військових походах, метою яких було зміцнення Київської Русі, забезпечення вільної торгівлі з країнами Сходу (Персією та арабськими країнами), країнами Подунав’я (Болгарією та Візантією), ліквідація зовнішньої загрози на кордонах держави: підкорив в’ятичів (964), завершивши об’єднання східнослов’янських племен навколо Києва; приєднав Тьмутаракань та Прикубання, розгромивши ясів та касогів; здійснив вдалі походи проти волзьких булгар; розгромив Хозарський каганат (знищив фортецю Саркел (Білу Вежу)) і оволодів важливим шляхом по р. Волга (965); походи на Балкани (967—968 р. - розгромив болгар під Доростолом і зайняв 80 міст; 970—971 рр. - зазнав поразки під Аркадіополем, взятий в облогу в Доростолі), завершились укладанням почесного миру (князь відмовився від завоювань на Балканах, йому дозволено вільне повернення на Русь). Разом з тим прагнув посилити позиції язичництва (нищив християнські храми, переслідував християн) та зміцнити свою владу на місцях (на київський престол призначив свого сина Ярополка, у Древлянську землю - Олега, у Новгород - Володимира (969)). Загинув у битві з печенігами 972 р.

    Князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого. Запровадження християнства як державної релігії. Перемогу в міжусобній боротьбі за владу в Києві здобуває князь Володимир Святославович (980). За період свого володарювання: для в’ятичів, радимичів встановив данину «від рала», приєднав міста Червенської Русі (Червень, Бузьк, Белз, Перемишль, що належали «ляхам»), землі ятвягів (жили між Німаном та Західним Бугом (980-984)); провів реформи: 
    • адміністративну (ліквідував племенні княжіння, поділив країну на 8 округів та на волості, на чолі яких поставив своїх 12 синів або довірених осіб); 
    • військову (за службу надавав у власність землю), оборонну (будівництво фортець навколо  Києва, опорні пункти в боротьбі з печенігами - Змієві вали); 
    • судову (розмежував княже й церковне судочинство),
    •  правову (приймається «Устав Земляний»), 
    • фінансову (карбування златників та срібників, на яких зображено тризуб); 
    • релігійну: 980 р. - запроваджено «Володимирове шестибожіє», 988 р. утверджує християнство за візантійським обрядом, також виділяє десяту частину від своїх прибутків для церкви, створено Київський єпископат, будує храми, засновує школу. 
    Здійснював широку розбудову Києва («град Володимира»), нових міст на Волині, Київщині. Зовнішня політика князя Володимира відзначена:
    •  успішним походом проти волзьких булгар (985), 
    • вдалою боротьбою з печенігами (поєдинок Кирила Кожум’яки з печенігом), 
    • допомогою візантійському імператору Василю та одруженням з візантійською принцесою Анною (облога Корсуня й хрещення князя); 
    • встановленням дипломатичних відносин з Чехією, Угорщиною, Польщею; 
    • започаткуванням шлюбної дипломатії.

    За часи правління Володимира Святославича Руська імперія стала однією з наймогутніших європейських держав, яка істотно впливала на міжнародні відносини.

    Історичне значення запровадження християнства: зміцнило центральну владу князя; сприяло утвердженню єдиного світогляду та єдиної ідеології; підносило міжнародний авторитет Київської Русі; активізувало політичні, економічні, військові, культурні зв’язки з країнами християнського світу; сприяло бурхливому розвитку торгівлі; поширювало кам’яне будівництво, малярство, писемність та освіту, книгописання; гуманізувало мораль і культуру; навчало милосердя, пошани та любові до ближнього.

    По смерті князя Володимира тривала боротьба між його синами завершилася перемогою Ярослава (1019 р. - битва на р. Альта) та угодою з Мстиславом (1026), за якою Русь поділено на правління між братами по р. Дніпро (Правобережжя з Києвом - Ярославу, Лівобережжя з Черніговом та Тмутараканню - Мстиславу); їхніми спільними зусиллями приєднано Червенську Русь (Перемишль, Червень, Белз). З 1036 р. Ярослав став єдиновладним володарем Русі, зміцнював єдність та централізацію управління державою:
    •  продовжував будівництво захисних споруд на кордонах Київської Русі проти кочових орд, фортець-залог навколо Києва. 
    • розбудував Київ (Золоті ворота, нові укріплення - «місто Ярослава»); 
    • упорядкував правові норми («Найдавніша правда», або «Правда Ярослава» (1016), «Покон вірний» (1024-1026)); 
    • сприяв посиленню самостійності церкви (обрання вперше митрополитом русича Іларіона (1051), церковному будівництву (Софія Київська, церкви Св. Ірини, Св. Георгія)); 
    • розвитку літописання (завершено літописний Київський звід), 
    • освіти (засновує школи), 
    • книгописання (засновано скрипторії); став фундатором однієї з найбільших книгозбірень («бібліотека Ярослава Мудрого»). 
    Міжнародне становище поліпшував: 
    • укладанням династичних шлюбів (називали «тестем Європи»);
    •  налагодженням дипломатичних відносин з Польщею, Угорщиною, Чехією, Норвегією, Швецією, Священною Римською імперією. 
    • приєднав фінські племена чудь, ведь, іжора; 
    • вів успішну боротьбу з печенігами (на честь остаточного розгрому збудував Софію Київську (1037)). Напружені відносини з Візантією вилилися у війну (1043-1046); 
    • Ярослав уклав вигідний шлюб сина Всеволода з візантійською принцесою Анастасією (від цього шлюбу народився видатний державець Володимир Мономах).

    «Руська Правда» охороняла приватну власність та її власника, закріпивши нерівноправність осіб різних соціальних верств; князь користувався найбільшими правами; частина штрафів, які накладалися на злочинців, йшла на користь князя; грошові покарання були різними залежно від соціального стану потерпілих (конфіскація майна, грошові штрафи, перетворення на холопа); зберігалася кровна помста.

    З метою припиненню міжусобиць князь Ярослав запроваджує принцип послідовної передачі верховної влади (київського престолу) по-старшинству: від старшого брата до молодшого; розподіляє Русь між синами на окремі володіння - уділи.

    Князя Ярослава Володимировича цілком заслужено літописець назвав Мудрим.

  • VIII—IX ст. - період утворення держави у східних слов’ян.

    852-853рр. - походи князя Аскольда в Закавказзя.

    860р. - «Аскольдове хрещення Русі».

    860, 863, 865, 874рр. - походи князя Аскольда на Візантію.

    882-912рр. - правління князя Олега.

    907, 912рр. - походи князя Олега на Візантію.

    912-945рр. - правління князя Ігоря.

    914, 944рр. - походи князя Ігоря у Закавказзя та до Каспію.

    941, 944рр. - походи князя Ігоря на Візантію.

    945р. - повстання древлян та смерть князя Ігоря.

    945-964рр. - правління княгині Ольги.

    946-947рр. - реформи княгині Ольги.

    957р. - дипломатична місія княгині Ольги до Константинополя.

    959р. - відправка посольства княгинею Ольгою до Священної Римської імперії.

    969р. - смерть княгині Ольги.

    964-972рр. - правління князя Святослава.

    965р. - східні походи князя Святослава.

    967-968, 969-971рр. - балканські війни князя Святослава.

    969р. - облога Києва печенігами.

    972р. - трагічна загибель князя Святослава.

    980-1015рр. — правління Володимира Великого.

    980р. - реформування язичництва.

    981р. - князь Володимир приєднав до Русі Червенські міста.

    Близько 988р. - проведення Володимиром адміністративної реформи.

    988-989рр. - завершення запровадження християнства як державної релігії Русі.

    996-997рр. - створення першого літописного зводу.

    1019-1054рр. - князювання в Києві Ярослава Мудрого.

    1019р. - битва на р. Альта.

    1037р. - остаточний розгром печенігів князем Ярославом Володимировичем.

    1037р. - створення першої бібліотеки Ярославом Мудрим.

    1051р. - настановлення митрополитом Київським русича Іларіона.

  • Військово-племінний союз - протодержавне утворення, засноване на зосередженні влади в руках сильних вождів, яких спочатку обирали на народних зборах (вічі), а згодом їхня влада стала спадковою.

    Воєвода - воєначальник, голова військового загону, правитель воєводства - міста на Русі з X ст.; командир княжої дружини або керівник народного ополчення. Двірцевий переворот — насильницька зміна монарха силами придворних кіл, без участі народу.

    Десятина — подать, що стягувалася у вигляді десятої частки із земельних угідь або 1/10 від інших доходів у християнській церкві на користь духівництва.

    Династія - ряд монархів того самого роду, які заступають один одного на троні за правом успадкування.

    Дружина - назва соратників князя, а також війська в Давній Русі. В історичній літературі термін «дружина» усталився за постійним князівським військом.

    Князь - племінний вождь, поводир (первісне значення). У Київській Русі - глава держави.

    Погост - адміністративно-господарський осередок, де княжі люди виконували князівські розпорядження, чинили суд, збирали данину і податки.

    Полюддя («ходіння по людях») - збирання данини, що його проводив кожної осені чи зими великий київський князь чи його намісник.

    Регент — правитель, котрий заміняє монарха.

    Уділ - адміністративно-територіальна одиниця за часів Київської Русі, якою управляв князь.

    Урок - фіксований розмір данини в Київській Русі, вперше запроваджений княгинею Ольгою.

    Язичництво - прадавня політеїстична релігія східних слов’ян.

  • Тестових завданнь для цієї статті немає :(

Наступна стаття:
День 03. Київська Русь за часів роздробленості. Галицько-Волинська держава

About | Privacy policy | Contacts
© Phoenicis Project 2012-2017
© Genix ЗНО 2019
support@genix.space