День 01. Стародавня історія України

  • Поява та розселення людей на території України

    Близько 2—3 млн років тому на планеті з’явилася найдавніша людина.

    Понад 1 млн років - на території України.

    Історію первісного суспільства за археологічною періодизацією поділяють на: кам’яний вік (палеоліт, або давньокам’яний (від давньогрецького «палайос» - давній і «літос» - камінь); мезоліт, або середньокам’яний («мезо» - посередині); неоліт, або новокам’яний («нео» - новий); мідно-бронзовий вік (енеоліт, або мідно-кам’яний вік («енео» - мідь); бронзовий вік); ранній залізний вік.

    Палеоліт. Архантропи

    Територію України заселяли архантропи (пітекантроп, або «людина з прямою ходою»); залишків архантропів (пітекантропів) в Україні не знайдено; досліджено їхні стоянки (біля села Королеве (Закарпаття, лівий берег р. Тиса).

    Основні заняття: збиральництво та полювання. Основне знаряддя праці - рубило.

    Жили первісними гуртами; спілкувалися за допомогою міміки та звуків. Знали вогонь та користувались ним, але добувати його не вміли.

    250—100 тис. років тому сталося значне похолодання; змінився рослинний і тваринний світ. 150—100 тис. років тому архантропів змінили палеоантропи, або неандертальці; навчилися добувати вогонь; жили в печерах; споруджували житла, робили примітивний одяг зі шкур тварин. Первісний гурт змінює дородова громада.Стоянки неандертальців на території України: печера Киїк-Коба, Крим; стоянка поблизу с. Молодове на Дністрі.

    Людині цієї доби притаманні протилежні властивості: канібалізм (людожерство) і піклування про хворих та старих членів громади. З’являються перші релігійні уявлення у формі тотемізму.

    40—35 тис. років тому з’являється людина сучасного типу - кроманьйонець («людина розумна» - Homo sapiens). Головне їхнє заняття - загінне полювання на мамонтів, диких коней, бізонів. Удосконалюються знаряддя праці: з’являються ножеподібні пластини, скребла, різці, наконечники дротиків, списів. Почалося виготовлення знарядь праці з кістки та рогу - гарпунів, наконечників, голок; житла споруджувалися із кісток та бивнів мамонта (стоянка Мізин (Чернігівщина), Межиріч (Черкащина)). Виникають невеликі поселення; формується родова община; утверджується матріархат; релігійні уявлення та вірування у формі тотемізму, анімізму; поява магії; обряди справлялися в культових приміщеннях або святилищах (Кам’яна Могила (Запорізька обл.)).

    Панує тип привласнюючого господарства (основні заняття людини: мисливство, збиральництво, рибальство).

    Найвідоміші пам’ятки палеоліту: Королеве (Закарпаття), Амвросіївка (Донеччина), Мізин (Чернігівщина), Гінці (Полтавщина), Кирилівська стоянка (Київ).

    Мезоліт

    Винайдено першу механічну зброю — лук і стріли; відбувся перехід від загінно-облавного до індивідуального мисливства.

    Заняття: рибальство(спочатку гарпуном, списом, а далі вудкою, сітями) та річкове збиральництво; людина приручає собаку. 

    Удосконалюється техніка обробки каменю: виготовляються мікроліти («мікро» - малий) - пластини завтовшки 1мм, - які вкладалися в основу з кістки або дерева (наконечники списів, стріл, гарпунів, ножі).

    Поширені великі знаряддя праці - макроліти (кремінні сокири, тесла для обробки дерева під час спорудження жител). Люди навчилися виготовляти плоти, човни. Виникає плем’я.

    В Україні - понад 400 стоянок (Фатьма-Коба, Мурза-Коба - Крим; Білолісся, Мирне - Північне Причорномор’я; Дробишеве - Сіверський Донець; Бородянка - Київщина та ін.).

    Неоліт

    Виникає скотарство і землеробство; земля оброблялася мотиками, виготовленими переважно з кістки й рогу, зерно подрібнювалося кам’яними зернотерками. Приручено майже всіх свійських тварин (бика, козу, вівцю, свиню). Худоба стає також тягловою силою.

    Розвиваються засоби пересування: винайдено колісний транспорт і вітрильний човен.

    Удосконалюється техніка обробки каменю, з’являються такі способи, як розпилювання, шліфування, свердління. З’являється кераміка - глиняний посуд. З’являється прядіння та ткацтво (винайдено ткацький верстат).

    Неолітична революція - перехід суспільства від привласнюючих форм господарства (мисливства, рибальства, збиральництва) до відтворюючих (землеробства й скотарства).

    Ранньородова громада мисливців і рибалок змінюється пізньородовою громадою землеробів-скотарів та скотарів-рибалок; завершується формування племені (ознаки племені: родинні зв’язки між членами, поділ на роди, територія, спільна господарська діяльність, мова, самосвідомість і самоназва, звичаї та обряди; поява органів влади).

    Формуються уявлення про божества (замість уявлень про духів). З’являються міфи; посилюється віра в потойбічне життя. Розвивається наскельний живопис (зображення на плитах Кам’яної Могили (над р. Молочна поблизу Мелітополя Запорізької обл.).

    Енеоліт

    Людина опановує перші метали - мідь і золото.

    Виникають копальні мідної руди (Донбас поблизу сіл Клинове, Пилипчатине та ін. Артемівського району).

    Утверджується відтворююче господарство: виникає орне землеробство з використанням тяглової сили — бика; розпочалося вирощування майже всіх зернових та садово-городніх культур. 

    Коня привчають до верхової їзди; велику рогату худобу використовують як тяглову силу (знахідки коліс: курган Сторожова Могила поблизу Дніпропетровська; зображення двоколісних гарб є на плитах Кам’яної Могили).

    Залежно від природних умов одні групи населення займалися землеробством, а інші — скотарством. Удосконалюються ремесла (металообробне, гончарне); сформувались ремісничі центри. Люди навчилися будувати досить складні житла, винайдено піч, стіл. Почали вживати молочні продукти.

    Розвиток господарства сприяв майновому і соціальному розшаруванню: виокремлення родоплемінної знаті.

    Значного поширення набуває зброя - бойові молоти й сокири-молоти; наростають міжплемінні сутички. Виникають укріплені поселення - городища (Михайлівна на Нижньому Дніпрі, Маяки поблизу Одеси, Козаровичі на Київщині).

    Зароджується письмо у формі символіки форм предметів, об’єктів, їх орнаментації.

    Трипільські племена: 1895 р. київський археолог В. Хвойка відкрив поселення стародавніх людей поблизу с. Трипілля на Київщині. Археологічні пам’ятки такого типу дістали назву трипільської культури, яка була поширена від Дніпра до Балкан (в Україні - це лісостепове Правобережжя, Подністров’я, басейн Південного Бугу, Волинь та частково Лівобережжя) від кінця V тис. — початку IV тис. до н.е. до середини III тис. до н.е.

    Трипільські селища були маленькі (до 10 жител), середні (до ЗО жител) і великі (до 1000 жител). Великі трипільські поселення - протоміста (Майданецьке, Доброводи, Тальянки на Черкащині). Трипільські будівлі у поселенні були розміщені концентричними колами, розділеними радіальними вулицями.

    Основа трипільського господарства - хліборобство (вирощували ячмінь, пшеницю, просо, жито, бобові, льон, коноплі, різні городні культури); землю обробляли мотикою, а також ралом; знали перелогову систему землеробства й застосовували ярі та озимі посіви; вирощували трипільці й фруктові дерева - абрикоси, сливи, аличу.

    Скотарство мало приселищний характер (тримали переважно велику рогату (волів, корів) та дрібну (овець, кіз, свиней) худобу; коней було зовсім мало). Допоміжну роль відігравали мисливство і рибальство.

    Виникла окрема галузь виробництва, пов’язана з видобуванням і обробкою каменю (штольня на Білій Горі поблизу с. Студениця в Середньому Подністров’ї). Знаряддя праці виготовлялися також із кістки, рогу, дерева, глини й міді, яку кували, але вміли вже й плавити. Розвивалися ткацтво, прядіння (знахідки глиняних прясел до веретен, тягарців для примітивного ткацького верстата). 

    Високого рівня досягло керамічне виробництво (пластика - керамічні статуетки).

    У кожному трипільському поселенні мешкали члени одного роду, на чолі зі старійшиною. Роди об’єднувалися у племена. Кожне плем’я мало свою територію і відрізнялося від інших своїм діалектом і особливостями побуту і культури; виникають міжплемінні об’єднання(три: у Наддніпрянщині, Побужжі та Подністров’ї).

    Походження носіїв трипільської культури: із Балкан або зі Східного Середземномор’я прийшли у межиріччя Дністра й Південного Бугу.

    Причини зникнення: раптовий напад кочовиків; в результаті переселення асимілювалися з іншими; кліматичні зміни змусили змінити землеробську основу господарства на скотарство, що призвело до кризи продовольства.

    Основний культ - культ плодючості, матері-прародительки - Великої Матері.

    Епоха бронзи

    В Україні виникає кілька металургійних центрів (майстерня біля с. Волоське в Надпорожжі) з виробництва бронзи (сплаву міді й олова).

    У Лісостепу проживають хліборобські племена; у Степу - племена кочових скотарів.

    Активно утворювалися племена праслов’янської етнічної спільноти: тшинецька, білогрудівська, чорноліська археологічні культури (Волинь, Правобережжя, Середнє Подніпров’я) та скотарські племена індоіранської етнічної спільноти: культура багатоваликової кераміки, зрубна, білозерська.

    Ранній залізний вік

    Кочовики в українських землях з’явилися на початку І тис. до н.е.  Відбулося відокремлення ремесла від землеробства. Основною галуззю господарства Лісостепу та Полісся стало орне землеробство, приселищне тваринництво перетворилось на придомне й сформувалося стійлове утримання худоби.

    Період виникнення великих племінних союзів та рабовласницьких держав (Кіммерії, Скіфії, античних міст Північного Причорномор’я).

    У степах Північного Причорномор’я з’являються кочовики: іраномовні племена кіммерійців («молокоїди»); скіфів (нащадки сина Геракла і Діви Змії - Скіфа); сарматів («оперезані мечем», «походили від шлюбу» скіфів з амазонками»); східногерманські племена - готи та центральноазіатські племена - гуни («Кара Божа»).

    Основне заняття: кочове скотарство; займалися ремеслами (кіммерійці першими навчалися виплавляти з болотної руди залізо); своєрідним ремеслом стає війна.

    Суспільний устрій: військово-племінні союзи; утвердження патріархату (у сарматів - значні пережитки матріархату (грецький міф про амазонок)).

    Власне державне утворення кіммерійці не створили; складні політичні державні утворення виникають: у скіфів (Велика Скіфія та Скіфське царство); у сарматів (Сарматія); у готів (Готська держава); у гуннів - державнеутворення Аттіли у Паннонії.

    Кіммерійці воювали з Ассирією, Урарту, Лідією, дісталися до Іонії (завоювали Мідію, Сирію, Палестину). Найбільшої могутності скіфи досягли за царя Атея (IV ст. до н.е.); його влада обожнювалась, спиралася на раду старійшин та начальників, які очолювали військо; 513 р. до н.е. скіфи отримали перемогу над перським царем Дарієм І, а 331 р. до н.е. - військами Зопіріона, полководця Александра Македонського; сармати вели війни проти Понту, давньогрецьких міст-держав, Римської імперії. Готи досягають могутності за конунгів (королів) Германарїха та Вінітарія (IV ст. н.е.), воюють з антами (IV ст., князь Бож), здійснюють походи в Центральну та Західну Європу, здобувають Рим (410 р., Аларіх); гуни найбільшої могутності досягли за Аттіли, розбили готів, підкорили антів, здійснили походи до Центральної, Південно-Східної та Західної Європи, проти античних міст-держав, Малої Азії, Сирії, Месопотамії, але програють «Битву народів» на Каталаунських полях (451).

    Кочові племена створили високу на той час матеріальну й духовну культуру: особливою пам’яткою кіммерійської культури є кам’яні стели; найважливішими пам'ятками скіфів є так звані кам’яні баби (зображення скіфських воїнів на кам’яних плитах) та кургани, у яких знайдено ювелірні прикраси із золота і срібла: вазу (Чортомлицький курган), келих (курган Куль-Оба), золоту гривну і золотий гребінь (курган Со лоха), срібну чашу з прижиттєвим зображенням скіфа (курган Гайманова Могила) та нагрудну прикрасу - пектораль (курган Товста Могила).Сармати також залишили курганні поховання (Ногайчинський, Соколова Могила); у мистецтві відомі звіриний та поліхромний (різнокольорова емаль) стилі; від готів запозичені в сучасну українську мову слова: ксьондз, скот, тин, хижа, хліб.

    У кочовиків сформувалися складні релігійні уявлення, міфологія та обряди: у кіммерійців був культ Богині-Матері, скіфи поклонялись Мечу; сармати - Вогню; готи в IV ст. приймають християнство; гуни шанували Сонце, Вогонь.

    Античні міста-колонії у Північному Причорномор’ї та Криму.Колонізація Північного Причорномор’я була частиною Великої грецької колонізації. Причини переселення: демографічне зростання населення, розвиток ремесла та торгівлі, пошук нових ринків збуту товарів та джерел сировини, соціальні та міжетнічні конфлікти, наростання агресії лідійців та персів.

    Середина VII-VI ст. до н.е.

    Виникають грецькі поліси, найбільші з них: Борисфеніда (перше поселення, «широке місце», острів Березань); Ольвія (з гр. «щаслива»; сучасне смт. Парутине Миколаїв, обл.), Тіра (від назви р. Тірас («швидка річка», сучасний Білгород-Дністровський Одес. обл.)), Херсонес («півострів», сучасний Севастополь), Керкінітида («крабове місто», Євпаторія), Теодосія («Богом дана», сучасна Феодосія); Пантикапей («рибний шлях», сучасна Керч) та ін. Держави складалися з міста, що було економічним, політичним та культурним центром, і хори - сільськогосподарської округи.

    Політичний устрій полісів: демократичні (Ольвія, Тіра, Херсонес) та олігархічні (аристократичні) республіки (Пантикапей); монархія (Боспорське царство).

    Античні держави припинили своє існування під ударами готів та гунів (70-ті роки IV ст. до н.е.).

    Вищий орган полісу - народні збори (вирішували усі найважливіші питання життя міста-держави), брали участь усі повноправні громадяни. Питання до розгляду на зборах готувала спеціальна рада, перевіряла виконання рішень зборів, ділові якості кандидатів на державні посади. їх рішення виконували колегії або окремі службові особи - магістрати, що займалися питаннями торгівлі, військової справи, благоустроєм міста та ін., діяли судові установи, у розгляді справ брали участь судді, свідки, обвинувачі.

    Основні соціальні групи: громадяни й раби; існувало багато категорій вільних і напівзалежних людей.

    Основа господарства - сільське господарство (найважливіша галузь — вирощування зерна); розвивалося садівництво й виноградарство; важливу роль відігравало тваринництво; займалися рибальством, солевидобуванням, мисливством. Високого рівня розвитку досягли ремесла (залізообробне, будівельна справа, керамічне виробництво (чорнолакова і червонолакова кераміка), склообробне, ювелірне, ткацтво, прядіння, плетіння, обробка шкур). 

    Важливу роль відігравала торгівля з містами Східного Середземномор’я і Причорномор’я та з кочовими племенами, які постачали грекам зерно, рибу, худобу, шкури, мед, віск, рабів; греки - зброю, прикраси, вино, тканини; торгівля з племенами була обмінною, а з античним світом - грошима (кожний з полісів карбував власну монету). Торгівля велася на агорах та ринках.

    У 480 р. до н.е. Пантикапей об’єднав 20 полісів у єдине Боспорське царство (правлячі династії: Археанактидів, Спартокідів). Займало територію Керченського півострова. Боспор - один із найбільших постачальників зерна та інших продовольчих товарів до Греції.Криза царства зумовлена внутрішніми й зовнішніми чинниками: боротьба за престол між спадкоємцями, переорієнтація торговельних інтересів, поглиблення економічної кризи, погіршення відносин зі скіфами, повстання скіфів під проводом Савмака (107 р. до н.е.), агресія Понтійського царства (Митридат VI Євпатор), а потім Римської імперії.

    Слов’яни: походження, господарство, суспільний устрій, культура, вірування. Велике розселення слов’ян. Слов’яни - автохтонне (корінне, яке сформувалося на цій території) населення сучасної України.

    Ранні писемні відомості про слов’ян є в творах античних авторів І-VI ст. н.е.:римського історика і географа Плінія Старшого, римського історика Корнелія Тацита, грецького астронома та географа Клавдія Птоломея, візантійських істориків Прокопія Кесарійського, Маврикія Стратега, Йордана, Феофілакта Сімокатти.

    Виділяють такі періоди в розвитку слов’ян:ранніх слов’ян (венеди (в перекл. «великий народ»), сколоти), якому відповідає зарубинецька культура (правобережна лісостепова Наддніпрянщина); давніх слов’ян (склавини (празько-корчацька культура), анти (пеньківська та черняхівська культури)).

    Слов’яни жили невеликими селищами вздовж річок та водойм. Основним типом житла була напівземлянка з верхньою наземною і нижньою заглибленою у землю частинами. Поруч з житлами зводилися господарські приміщення та майстерні.

    Займалися землеробством (перелогова та підсічно-вирубна системи обробки землі; обробляли ралами із залізним наральником, череслами), розведенням домашньої худоби, промислами (полювання, рибальство); ремеслами (залізодобувне (центр з добування заліза в І-ІІ ст. н.е. знаходився біля с. Лютіж неподалік від Києва), залізоплавильне (центр с. Синиця на Південному Бузі (15 горнів)), ковальське, ювелірне (майстерні на Канівському городищі, Зимнівському городищі), теслярське, гончарне, ткацтво, кушнірське (обробка шкіри); важливу роль відігравала торгівля з Візантією, із Західною Римською імперією, грецькими містами-державами Північного Причорномор’я, країнами Азії та Близького Сходу (скарб арабських дирхемів — околиця с. Йосипівка Бузького району на Львівщині та біля с. Борочиці Волинської обл. (9 тис. монет)).

    Одним з перших державно-політичних утворень слов’ян був Антський племінний союз (Антське царство), який очолювали князь та старійшини, а основні питання життя вирішували народні збори - віче. Писемні джерела називають імена антських князів Божа, Ардагаста. Союз розпався в 602 р.

    Слов’яни воювали з готами (війна короля Вінітарія з антським князем Божем), Гунами (підкорили антів), аварами, хозарами.

    Існувало два культи: обожнення сил природи та культ предків;слов’яни були язичниками; склався пантеон богів:Даждьбог - бог Сонця, світла і добра (навчив людей сіяти пшеницю, вирощувати хліб); Сварог - бог Неба (навчив людей варити, кувати мідь та залізо, будувати кузні, домниці, викував перший плуг та першу шлюбну золоту обручку); Дана - богиня Води (породила на світ Любов, Землю з лісами, травами, струмками та ріками); Жива - богиня життя (принесла перше зерно жита нашим пращурам); Коляда - богиня Неба, мати Сонця, дружина Даждьбога; щозими в найдовшу ніч народжує нове Сонце - Божича, Новий рік); Купайло - бог врожайності, родючості (відкрив людям таємницю сили лікарських рослин); Лель - бог кохання й бджолярства (опікун дітей, покровитель квітів); Мара - богиня зла, темної ночі, привидів, хвороб, смерті; Мокош - богиня родючості, жіночого рукоділля, мистецтва й води; Перун - бог блискавки і грому (гроза - це двобій Перуна з чорними злими силами); Стрибог - бог вітрів; служителі язичницьких обрядів - волхви. Богам молилися в капищах (місцях вшанування богів, жертвоприношень); залишки капищ та кам’яних ідолів знайдено у Києві, а також на Буковині, Тернопільщині біля р. Збруч (славнозвісний Збруцький ідол). Вірили слов’яни у духів: лісовиків, водяників, домовиків, мавок, русалок; мали весільні і обрядові свята (веснянки, обжинки, Купала, Коляди), які супроводжувалися піснями, танцями, хороводами, поховальні обряди - голосінням. Мали календар, складався з 12 місяців та 4 пір року, а Новий рік починався в березолі (березні).

    Стилі мистецтва: звіриний, виїмчастої емалі (Мартинівський скарб, Черкащина).

    Ранні слов’яни (венеди) мешкали на території від східних відрогів Карпат до Верхнього Подніпров’я. В умовах Великого переселення народів розпочинається Велике слов’янське розселення V—VII ст.: спочатку анти й склавини рушили і осіли на Балканах у візантійських володіннях, започаткувавши південну гілку слов’ян, потім - угору по Дунаю й просунулися у межигір’я Одри та Ельби, започаткувавши західних слов’ян.У XI ст. слов’яни займали вже значну територію в Східній і Центральній Європі від Адріатичного й Егейського морів до Балтійського моря і Ладозького озера та від правобережжя Ельби (Лаби) до лівобережжя Дніпра.

  • Первісний гурт (первісне людське стадо) - первісний людський колектив, об’єднаний на основі спільного полювання та збиральництва.

    Родова громада - група кровних родичів, яка вела колективне господарство, мала спільну власність на знаряддя та результати праці. Етапами її розвитку були матріархат та патріархат.

    Сусідськскгромада - первісний колектив, що складався з окремих сімей, не пов’язаних між собою родинними зв’язками. Для такої громади, як правило, характерне поєднання приватної власності на деякі засоби виробництва (господарський двір, знаряддя праці, худоба) з колективною власністю на землю.

    Плем'я — сукупність певної кількості родів, пов’язаних між собою спільним походженням та віруваннями, однаковими звичаями та обрядами.

    Матріархат - ранній період, який характеризувався провідним становищем жінки в суспільстві.

    Патріархат - батьківський рід, батько на чолі роду, доба, що характеризується панівним становищем чоловіків у сім’ї, господарстві.

    Археологічна культура - комплекс подібних між собою археологічних пам’яток, що відносяться до одного часу й поширені в певній місцевості.

    Мікроліти - дрібні кам’яні знаряддя розміром у декілька сантиметрів, використовувалися як наконечники стріл, вкладиші-різці в кістяних держаках.

    Макроліти - масивні кам’яні знаряддя праці (рубила, молоти і т. ін.).

    Тотемізм - поклоніння тотему (тварині чи рослині) - родоначальнику і заступнику певного племені.

    Анімізм - віра в існування душі й духів.

    Магія - обряди, пов’язані з чаклунством, віщуванням, вірою в уміння людей викликати надприродні явища. "

    Міф - форма колективної свідомості (у вигляді переказу, оповіді), у якій відображено осягнення навколишнього світу людиною.

    Колонізація - господарське освоєння незайманих земель або захоплення чужих територій із подальшим їх заселенням.

    Перелогова система - спосіб використання землі протягом кількох років, за яким їй давали відпочивати до відновлення родючості.

  • Кам’яний вік, поділяють на три періоди:

    палеоліт - 1 млн років тому - 10 тис. років тому;;

    мезоліт - 10-7 тис. років тому;

    неоліт - 7-5 тис. років тому.

    Мідно-бронзовий вік:

    енеоліт - IV—III тис. до н.е.;

    бронзовий вік - ІІ - поч. і тис. років тому.

    Ранній залізний вік -1 тис. років тому.

    Кінець V тис. - поч. IV тис. до н.е. - середина III тис. до н.е. - трипільська археологічна культура. 514 р. до н.е. - війна скіфів з персами.

    480 р. до н.е. - утворення Боспорського царства.

    107 р. до н.е. - повстання на чолі з Савмаком у Боспорському царстві.

    III ст. до н.е. - II ст. н.е. - Венедський період формування слов’янства. Зарубинецька культура.

    III—IV ст. - черняхівська культура.

    IV—VI ст. - Велике переселення народів.

    V—VII ст. - Велике розселення слов’ян. Празько-корчацька культура склавинів та пеньківська культура антів.

    602 р. - остання письмова згадка про антів у античних істориків.

    VI—VII ст. - існування Дулібського СОЮЗУ племен.

  • Тестових завданнь для цієї статті немає :(

Наступна стаття:
День 02. Київська Русь: утворення, розквіт. Внутрішньо- та зовнішньополітична діяльність князів

About | Privacy policy | Contacts
© Phoenicis Project 2012-2017
© Genix ЗНО 2019
support@genix.space